Ми з моєю подружкою Ганною жили по сусідству ще з дитинства, і наші мами були подругами, вони багато років дуже добре ладнали між собою: дві жінки-одиночки, які ростять своїх дочок, правда у мене старший брат ще є.
З Ганною ми були як дві сестрички, не розлий вода, а до її мами я ставилася як до рідної тітки. Так і росли разом: вступили навчатися разом в один коледж, відучилися і навіть в один рік вийшли заміж. На той час у мене брат теж вже давно одружився і поїхав далеко до рідні своєї дружини, там вони жили разом.
Але ще коли ми з подругою вступили до коледжу, ми з мамою переїхали в нову квартиру, теж двокімнатну, але новобудову, так що сусідами ми бути перестали, але все ще продовжували підтримувати стосунки і плекали свої гарні дружні відносини.
Я вийшла заміж, жили ми з чоловіком у моєї мами, але виявилося, що у мене не буде дітей. Чоловік пішов від мене відразу, як тільки дізнався таку новину, та й я не стала тримати – все розумію, повної сім’ї зі мною все одно не вийде, а він хоче шукати свого сімейного щастя, нехай йде.
Мама моя, зрозуміло, хвилювалася за моє майбутнє, занедужала. Коли мені виповнився 31 рік, її не стало – сталося це раптово. Брат не став ділити зі мною квартиру, але я сказала, що все одно перепишу все на його сина, і взагалі – буду допомагати, чим можу, все одно у мене немає особистого життя, я приречена на самотність. У мене немає рідних людей, крім мого братика.
А ось у моєї Ганни склалося все добре. Вона вийшла за багатого чоловіка – сина багатих бізнесменів, їм відразу і квартира була готова, і машина дорога. Правда, потім батьки її чоловіка перестали їм у всьому допомагати, і це зрозуміло, вирішили, що початковий старт дітям дали, а тепер уже й вони самі викрутяться, адже дорослі, а часи зараз непрості, нехай самі собі трохи на життя заробляють.
І все ж – сім’я у подруги тепер зовсім небагата, а ще є дві дочки. До речі, після того, як подружка вийшла заміж, вона стала якось віддалятися від мене, хоч наші мами і продовжували дружити між собою, як і багато років тому. А потім, коли не стало моєї мами, вони всією сім’єю приїхали до нас, щоб попрощатися з нею і відтоді ми не бачилися, лише зідзвонювалися протягом ще семи років життя.
Я пішла з головою в кар’єру, адже більше не знала, як відволіктися від нехороших думок: з простої бухгалтерки я стала головною, отримую дуже гарну зарплату. Стала відкладати на рахунок «зайві» гроші, коли-небудь племіннику знадобиться, це буде для нього хорошим стартом в самостійному житті, а потім він мене колись на старість зі своєю дружиною догляне.
В нужді братові своєму рідному я завжди допомагаю, навіть прошу не віддавати мені грошей, але він все одно назад борг відсилає: мовляв, все одно це для сина буде, нехай накопичується у мене. І ось рік тому до мене прийшла ця подруга дитинства: вся бліда, очі вологі і червоні, а в руках медична книжка її мами. Виявилося, що її мама недобре почуває себе, потрібні гроші, подруга просить дати їй в борг скільки є. У мене на рахунку тоді було 50 тисяч гривень, всі мої накопичення. Звичайно ж, я віддала все до копієчки. Подруга запевнила: після того, як мамі стане краще, поверне. Зараз вони з чоловіком хочуть забрати маму до себе, її квартиру продадуть, і борг вона віддасть мені відразу.
Але, на жаль, мама подруги покинула нас, нічого не допомогло. Спочатку я не квапила Ганну з віддачею боргу, адже розуміла, що їй зараз непросто.
Це було в лютому, але відтоді почалися одні відмовки: то обмеження і всі сидять вдома, то квартира не продається, то ще якісь виправдання. До речі, я перевіряла: подруга жодного разу не подавала оголошення на продаж квартири, і зараз, як виявилося, вони її здають в оренду, тобто, думаю, про продаж мова взагалі не йшла зовсім.
Потім Ганна мені говорила, що спросить своїх багатих свекрів гроші або кредит візьмуть, я стільки часу прочекала, але так ні копійки і не отримала. Ясна річ – вони своїх дочок як принцес одягають, купують їм найкрутіші та найдорожчі речі. Їх дітям потрібніше. А я що – одиначка, у якої якийсь там племінник, навіщо мені гроші? Це вони так вважають. Виходить, що я їм своїми дзвінками заважаю жити їм спокійно.
Я намагаюся подрузі періодично дзвонити, але вона то телефон не бере, то їй ніколи, то вигадує нові виправдання для себе. Сама вона ніколи мені не дзвонить, я вже стала сумніватися в тому, що Ганна мені поверне гроші. Найгірше, що я і розписки з нею ніякої не брала, адже знала – вона й не дуже бідна, гроші у них є, і квартира є, і свекри багаті теж, повністю довірилася.
Але вона просто виключила мене зі свого життя, тому що так їй зручно. Я навіть братові не можу сказати, мені соромно – адже я обіцяла племіннику назбирати грошей, я так сама хотіла, це ж мої зароблені гроші. Навіть сумою хвалилася на рахунку. Не знаю, як тепер бути, так прикро. І гроші адже чималі. Очевидно, треба починати все з нуля, як тепер людям вірити? Але ж були як сестри.
Чи є взагалі якийсь спосіб повернути мені мої гроші.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
