fbpx
Життєві історії
В Київ батьки відправили дітей не з порожніми руками – дві родини склалися докупи і купили однокімнатну квартиру. Своєму єдиному синові Світлана намагалася дати все найкраще, але він виріс і привів додому не таку невістку, про яку мріяла мама

Світлана з Олегом одружилися відразу після інституту. Вчилися спочатку в Івано-Франківську, але потім Олега взяли в аспірантуру до Києва. Світлана довго не думала, коли перспективний одногрупник Олег запропонував їй їхати з ним.

Весілля зіграли шикарне – обоє молодят були з заможних родин, то ж батьки не поскупилися. Зараз і Олега уже шість років, як не має, а Світлана і досі згадує їхнє багате весілля, а вже минуло не мало, не багато, 45 років.

В Київ батьки відправили дітей теж не з порожніми руками – дві родини склалися докупи і купили однокімнатну квартиру. Так би мовити, на старті. Кар’єра Олега швидко просувалася вгору, вже через п’ять років вони змінили свою тісну однокімнатну квартиру на простору, трикімнатну. Світлана теж непогано влаштувалася – викладала історію в одному з столичних інститутів.

Більш за все Світлана, яку всі тепер кликали Світланою Дмитрівною, любила вишукані манери. Навіть коли вона просто говорила, в її словах відчувалася аристократичність.

Свого єдиного сина Світлана ростила теж у своєму ідеальному світі. Намагалася дати йому все найкраще. Спочатку найкращий дитячий садочок, потім – найкраща школа з найкращими викладачами, найкращі гуртки і секції, дорогий одяг і шикарні поїздки по світу. Сергій став для Світлани центром її життя.

В Києві Світлана і Олег прожили 28 років, а потім захотіли повернутися додому, в рідний Івано-Франківськ. На той час Олегу запропонували дуже хорошу посаду, то ж родина нічого не втрачала. Світлана теж відразу знайшла роботу.

Єдиною умовою переїзду, яку Світлана озвучила чоловікові, було придбання власного будинку. І не якого-небудь, а шикарного, за містом. – Нажилася я уже в квартирах, – говорила Світлана. – Тепер хочеться трохи пожити і на своїй території, щоб свіже повітря, і клумби, і сад, і альтанка.

То ж Олег, виконуючи прохання дружини, купив триповерховий будинок на околиці Івано-Франківська. Світлана була вражена – придбаний дім перевершив усі її сподівання. Тепер майже всі її мрії здійснилися, крім одної – знайти гідну партію для Сергія. Він, до речі, залишився в Києві, в їхній трикімнатній квартирі. Але часто приїжджав до них в гості.

А одного разу, коли Сергій гостював у батьків, сказав, що у нього є наречена і він хоче одружуватися. Світлана аж присіла і відразу зажадала подробиць. Вона була впевнена, що обраницею сина стала якась київська дівчина, у якої батько, як мінімум, директор величезної фірми. Але син мовчав, сказав, що скоро привезе її і мама зможе особисто з нею познайомитися.

В неділю Світлана накрила в своєму стилі шикарний стіл і почала чекати гостей. Коли через вікно побачила, хто виходить з машини сина, ледь не втратила свідомість. Вона знала цю дівчину. Це Іванка, донька прибиральниці Стефи, яка працює разом з Світланою.

Далі Світлана погано пам’ятає, що робила і говорила. Синові відразу сказала, що ніколи не одобрить його вибору і її благословення він не отримає.

Але Сергій і не думав відступати. Відколи він зупинився машиною, щоб підвезти Іванку, яка йшла по дорозі з важкими сумками, бо не встигла на останній автобус, відтоді не може її забути. Таких в Києві він не зустрічав. А те, що дівчина бідна і з багатодітної родини – не біда, разом вони досягнуть всього. Зате яка вона щира і справжня!

Щоб змусити сина одуматися, Світлана сказала, що забере у нього квартиру, але і це не подіяло. Сергій з Іванкою розписалися і поїхали до Харкова, там хлопцю якраз запропонували гарну роботу.

Скільки чоловік не просив Світлану схаменутися, її гордість не дозволяла переступити їй через свої принципи. Бідної невістки вона не прийме! Тому не бачила ні сина, ні невістки, ні онучок. З Сергієм підтримував зв’язок лише батько.

А коли Олега не стало, Світлана не могла знайти собі місця в їхньому просторому будинку. Не раз дивилася у вікно, як чужі діти бігають, галасують, грають в сніжки, горнуться до своїх бабусь. Скільки разів Світлана брала телефон до рук, щоб набрати сина, але натиснути заповідну кнопку не дозволяла гордість.

Той день народження Світлана не забуде ніколи. Вона і не чекала нікого, навіть не готувалася. Аж раптом на її порозі з’явилися діти – Олег приїхав разом з Іванкою, і внуків привезли. Світлана дивилася на своїх дітей і лише тепер почала розуміти – жодні гроші не можуть замінити родинного тепла. А якщо діти приїхали, значить, вони все їй пробачили.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page