Ще в квітні мені чоловік сказав прямо, що мама з татом приїдуть до нас жити, скільки будуть не знає, але вже втомився хвилюватися за них.
В Польщі ми з Миколою живемо вже 10 років. Обоє працюємо, маємо двоє дітей. Три роки тому ми взяти невеличкий будинок в кредит, тому часто тепер беремо підробітки, адже сума чималенька, ще й дітям хочеться забезпечити хороше життя.
Я була здивована дуже, адже до того ми й мови не вели про це. Батьки Дмитра живуть у Львові, там більш менш спокійно все. З якого дива їм їхати до нас?
Моя мама живе в Харкові, їй там непросто, вона одна, але жодного разу не виявила бажання приїхати до нас, хоча я запрошувала її і Дмитрові про це говорила. Мама так і прямо мені казала, що не хоче нам набридати, ми молода сім’я, хоча видно було, що на душі у неї неспокійно.
А тут Дмитро, навіть не питаючи мене, поставив перед фактом, що до нас їдуть жити його батьки зі Львова.
Я не буду приховувати, зі свекрухою у нас не склалося, вона ніколи не любила мене, а причиною того було те, що вона вже давно знайшла собі невістку – єдину доньку своєї найкращої подруги. Вони гарно забезпечені, їздять по закордонах, мають квартири, автомобілі і великий будинок. Не невістка – а мрія.
Але тут з’явилася я – проста дівчина з звичайної сім’ї. Зродуміло, що й говорити немає про що, мрії свекрухи розвіялися в один день, коли Дмитро сказав, що одружується зі мною.
На весілля свекри ні копійки не дали, Дмитро брав кредит і мама моя допомогла. Батьки чоловіка ніколи нам не допомагали, а присвятили себе сестрі мого чоловіка, у них була ще донька. Марії вони нічого ніколи не шкодували, працювали і допомагали лише їй.
Я змирилася, ми поїхали з дітьми в Польщу на заробітки, сподобалося тут, вирішили брати житло в кредит. Та й якось викручуємося.
Як почалася війна, все змінилося, свекруха стала мені телефонувати мало не щодня, я була здивована, адже раніше і не згадувала ні про нас, ні про дітей. А тоді Дмитро каже:
– Мама приїде до нас з татом жити. Вона сама мене попросила, я відмовити не зміг, вони ж мої батьки. Ти ж кликала свою маму до нас, – сказав мені чоловік.
– Моя мама єдина людина, яка завжди нам допомагала чим могла, хоча людина вона небагата і живе сама, – дорікнула я Дмитрові, та він зробив вигляд, що не почув.
Свекри приїхали. Спочатку сиділи в кімнаті своїй, а потім як обжилися, то все вільніше себе почували. Свекруха вже як справжня господиня поводилася на кухні, все переставляла на свій лад. Свекор теж іноді щось там шепче дружині на вухо, потім ходять обоє незадоволені якісь. Згодом я стала відчувати напругу.
Свою двокімнатну квартиру свекри здали в оренду, гроші дуже добрі брали за неї, але все віддавали доньці, вона живе в будинку під Львовом. Мовляв їй важко, чоловік мало заробляє, а вона без роботи сидить, хоча сидять на наших харчах, усі продукти ми з чоловіком купуємо самі.
А на початку серпня свекруха мене здивувала. Сказала, що запросила свою доньку з дітьми до нас. У нас добре, в будинку ще є одна вільна кімната, діти підуть в школу, а вона на роботу, думають і своє життя у Польщі влаштувати.
Ви знаєте, весь цей час я мовчала, а тут відразу відповіла, що нікого мені більше в будинку не треба, якщо хочуть доньку сюди брати, нехай шукають квартиру. Пенсію свекри отримують обоє, квартиру в Львові здають в оренду за великі гроші, донька хай працює і викручуються самі, шо я годувати тут вже нікого не буду.
Сестра чоловіка не приїхала. Свекри вже декілька тижнів зі мною не говорять, хоча в нашому будинку живуть і їдять все, що ми кладемо в холодильник самі. Я намагаюся не звертати уваги.
Але найгірше, що стосунки з Дмитром у нас зіпсувалися повністю, він незадоволений, що я все вирішила сама і так повелася з його родиною. Відчувається якийсь холод з його боку і відсторонення. Немає таких теплих вечорів, коли ми з ним проводили час разом. Вихідні дні перетворюються на якусь рутину, ми ходимо всі вдома, але ніхто нічого не говорить.
Я вже хочу шукати собі якийсь підробіток на суботу й неділю, бо не хочу вже бачити їх.
Родина чоловіка зіпсувала наше сімейне життя, а всі зробили винною мене у всьому. Таке враження, що їм добре, коли мене немає вдома і мені прикро через це.
Можливо я зробила щось неправильно, але не знаю, як це все змінити.
Фото ілюстративне.
