Додому Микола повертався сам не свій. Старенький автобус зупинився на краю села, чоловік ступив на землю, дістав дві важкі сумки і попрямував до своєї вулиці. Скільки думок роїлося в голові у цього, вже немолодого чоловіка, лише Богові відомо. Ніхто й гадки немає, як він посивів за цей день.
Микола працював у колгоспі і, десь місяць тому, його направили в іншу область, в чуже село копати буряки. Сім’я його жила не багато, мали троє діток. Галина, дружина, працювати йти охоти не мала, казала, що сидітиме вдома, дітей буде доглядати та город полоти. Микола сперечатися не хотів, адже сварок не любив, хотів мирно жити. Промовчав. Галя спала до обіду, чоловік сам годував чимале господарство, збирав дітей, готував сніданок, сам відвозив в садочок та школу. А потім поспішав в колгосп, де на нього чекала купа роботи.
Коли повертався, діти вже були вдома, на столі стояла якась простенька вечеря, а на Миколу чекало все господарство і великий город, засаджений картоплею. Микола швиденько впорався в хліві, а потім йшов з лопатою та мішками на город, адже картопля, це теж була лише його справа. Чим займалася Галина весь день, чоловік навіть не здогадувався, але дружина постійно бідкалася, що таке сільське життя втомило її, вона нічого в житті не бачить, крім хліва, городу та кухні.
Цього року у їхньому селі буряки не вродили і його відправили в іншу область, підробити трохи. Микола навіть не уявляв, як залишити все на дружину, адже раніше такого не було. Але грошей у родини зовсім не було, тому, вмовивши Галину залишитися одній на господарстві, Микола подався на заробітки.
Й тижня не минуло, як Миколі зателефонувала рідна тітка. Мотря зі сльозами розповідала, що його Галина ще вчора ввечері привела в хату якогось чоловіка, зібрала багато речей, сіла в його машину і поїхала. Сусіди розповідають, що це брат подруги Галини, до якої вона ходила на посиденьки мало не щодня, та Мотря просила Миколу швидко повертатися додому, бо діти хвилюються, немає ні батька, ні матері. А телефон Галини не відповідає.
У Миколи зовсім руки опустилися, йому все стало зрозуміло відразу. Зібрав торбу і відразу поїхав додому.
Ось йде Микола по дорозі і не знає, як йому жити далі, як людям в очі дивитися. Вдома троє малих голодних дітей, а в нього за душею ні копійки. Навіть хліба не має за що купити. А дружина залишила їх усіх, подалася щастя свого шукати.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – agro7group.
