В кінці вересня я відклала всі свої справи, відпросилася з роботи, дітей залишила на чоловіка, а сама поїхала до своєї мами в село.
Я приїхала не відпочивати до неї, звісно, ні, я брала відпустку не для того, щоб поїхати на море чи ще кудись за кордон, як багато моїх колег на роботі, я у свої вихідні дні приїхала в село до мами, щоб допомогти їй копати картоплю, як роблю це, до речі, на початку осені щороку.
Сказати щиру правду, то я не так часто навідуюся до власної мами, у мене двоє діток, менша донечка рік лише ходить в садочок, постійно недужає і часто вдома сидить, а я вже вийшла на роботу і часу тепер у мене менше.
Чоловік мій також постійно працює, з ранку до вечора, про відпочинок лише мріяти може.
У нас так весь час, адже ми з чоловіком маємо все необхідне для хорошого та комфортного життя, але досягли цього ми завдяки своїй старанній та наполегливій праці.
З мамою в селі залишилася жити моя молодша сестра.
Поліна теж має чоловіка, одного сина, але постійно скаржиться на власну долю – грошей їм ні на що не вистачає.
Щиро кажучи, коли я приїжджаю в село, то ніколи не розповідаю, що ми щось з чоловіком купили, що святкували свою річницю весілля в дорогому ресторані, не кажу, що мені зарплату підвищили на роботі, що другу свою квартиру ми дуже вдало здали в оренду.
Але я не роблю з цього секрету та багато моїх знайомих та друзів знають про це, я мовчу, адже моя рідна сестра дуже мені заздрить.
Так і цього разу сталося.
Я приїхала до мами на власному авто. Навезла різних недешевих продуктів, смаколиків різних.
Як зайшла на веранду, мама відразу, навіть не привітавшись, стала мене повчати.
Вона мені говорила, що я невдячна донька, що останній раз приїжджала навесні, коли город садили. Відтоді нічим їй не допомагаю зовсім, хоча маю дві квартири в місті й дорогі автомобілі з чоловіком.
Мама говорила, що я не цікавлюся зовсім її життям, що вона мені не треба на старості років. Що я відсторонилася від рідної неньки, а за нею доглядає сестра.
Моїй мамі 68 років, вона сама все прекрасно робить, хоча вже на пенсії, але й господарство тримає й на городі сама порається. Я все не могла збагнути про який догляд йдеться в її стані і в її роках, адже вона ще не стара людина.
А потім поставила всі привезені продукти, які вже встигла сама вивантажити з авто й сказала мамі все, що не могла сказати досі.
Все життя, скільки я себе пам’ятаю, мама більше любила мою рідну сестру, у неї були кращі сукні, дорожчі подарунки завжди.
Навіть дитину моєї сестри мама теж доглядала з пелюшок.
А я сама дуже рано поїхала з села, батьки відтоді мені нічим не допомагали. Я лише докори чую завжди.
Я повільно зайшла на кухню, привіталася з татом, лише він такий радий був бачити мене, як дитина мала мені радів. Зустрів мене з посмішкою та щирими радісними очима.
Я стала діставати татові гостинці, сорочку новеньку купила йому й мовчки пішла сама на город.
Я для себе вирішила, що це буде останній раз, який я копаю картоплю у мами, адже тут вже моя сестра господиня, вона з батьками живе і всім тут заправляє.
Хіба я завинила перед батьками? Чи маю я право просто жити для себе і не приїжджати до них, якщо мама з сестрою на раді мене бачити? Можливо, краще не навідуватися до них, а жити своїм життям, поки вони не будуть дуже старенькі і потребуватимуть саме догляду, а не допомоги?
Фото ілюстративне.
