fbpx
Життєві історії
В кінці серпня сестра мені подзвонила з Італії. Світлана була невдоволена, адже в селі всі люди картоплю викопали, а ми мамі з татом не допомагаємо. Там батьки вже і відра нам приготували, і лопати, а ми з чоловіком все не їдемо в село

Зараз я живу в столиці. Тут після закінчення навчання познайомилася з Петром, вийшла заміж і ми стали жити в його квартирі, яку ще до шлюбу чоловік купив разом зі своїми батьками. Хоча квартира знаходиться на околиці міста, але вона двокімнатна, світла простора.

Зараз в нас двоє доньок, ми з чоловіком працюємо і багато допомагаємо його батькам. Петро – пізня дитина і його тато й мама вже в роках, тому ми, по черзі з чоловіком, щодня намагаємося довідатися до них: купити хліба, продуктів, щось допомогти. Мої свекри дуже добрі люди, вони завжди нам допомагали, підтримували у непрості часи, та й взагалі я їм дуже вдячна за свого чоловіка, вони його виховали хорошою та доброю людиною.

В селі залишилися мої батьки. Мама нещодавно вийшла на пенсію, тато старший за неї на два роки. Вони ще господарство тримають, правда корову продали, але залишили свині, качок і курей. Кажуть, що буде чим зайнятися на пенсії, адже має бути робота в селі.

А моя рідна сестра вже років 15 працює в Італії. Вже давно забрала туди доньку й сина, правда з чоловіком ще в Україні розлучилася, тому там вийшла заміж знову. Світлана має квартиру і автомобіль.

І хоч Світлана живе далеко, але не дає мені спокою тут в себе вдома. Справа в тому, що діти сестри вже самостійні, вона вже їм менше допомагає. Чоловік теж працює і заробляє непогано, а Світлана доглядає стареньку бабусю, каже, що жінка вона дуже спокійна, не вибаглива, розуміюча. Тому в сестри з’явилося дуже багато вільного часу: вона ходить в спорт зали, в салони краси, на йогу записалася, в парку з подругами постійно гуляє.

Та має звичку сестра щодня говорити з мамою по скайпу. Вони годинами сидять, одна одній щось розповідають, спілкуються й з татом. Виходить так, що сестра більше знає про маму: що батьки сьогодні їли, коли мама ходила в поліклініку, що купила на базарі. А після того сестра телефонує мені і дає настанови, що ми маємо з чоловіком зробити батькам. Постійно дає якісь завдання. Таке враження, що я не знаю, що мені потрібно мамі допомогти.

Минулого року Світлана мало не щодня телефонувала моєму чоловікові і просила, що він почистив криницю батькам, що мама їй постійно скаржиться, що вода не смачна. Чоловік брав відпустку, їздив в село, щоб там все владнати. Потім в батьків паркан хилився, Світлана дуже хвилювалася за це по телефону, потім дах тік, то сестра теж постійно дзвонила саме нам.

А цього року пів серпня Світлана набирала мене щовечора: в селі вже всі люди картоплю викопали, мама з татом не можуть самі впоратися, роки вже не ті. Передають скоро морози, треба допомогти. Сестра пояснювала, що мені треба взяти чоловіка та дітей і їхати в село, збирати врожай.

На мої пояснення, що свекруха в стаціонарі, Петро її єдиний син, більше допомогти нікому, нам не до картоплі зараз, нікого не хвилювали.

Мама чоловіка повернулася додому, а ми поїхали до моїх батьків копати картоплю. Та коли викопали, мама не побігла щось нам їсти готувати, щоб ми повечеряли, а сіла за комп’ютер, адже Світлана мала телефонувати з Італії, мама хтіла похвалитися, що картопля вже викопана. Годину вони там мило щебетали, ще й тато сів біля них, а я стала готувати вечерю, адже усі голодні після робочого дня.

Мені лише прикро за те, що батьки дійсно вважають, що Світлана більше турбується за них: все про них знає, все запитує, цікавиться. А мені просто ніколи, немає часу на пусті балачки, мені завжди доводиться в селі лише працювати.

В сестри в Італії хороше життя, вона повертатися в Україну не хоче. А я навіть уявляти не хочу, що чекає мене, коли батьки постаріють.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page