В своєму дитинстві я виховувалася в сім’ї, де були дуже демократичні відносини.
Мої мама й тато завжди мирно жили між собою і мене теж ні в чому не обмежували. Ми не були багатими, але на необхідні речі нам грошей вистачало.
Згодом я вийшла заміж і думала, що зможу у власній родині теж запровадити рівноправні відносини. Мій чоловік дуже хороший та добрий, але про його маму я цього сказати не можу, на жаль.
Справа в тому, що вона з самого початку поставилась до мене дуже недружньо: зробила висновок, що я не рівня її синові, і що він міг би знайти собі когось кращого.
Природно, що відкрито вона мені це не говорить, щоб не псувати відносини з моїм чоловіком, але з перших днів знайомства задає мені незручні питання, і намагається всіляко показати мені свою нелюбов і неприязнь.
Я не вважаю себе якоюсь негідною людиною: я симпатична, досить таки розумна жінка, зі спокійним характером.
Але мені не пощастило в тому, що у мене немає свого житла, та й грошей багато не заробляю. Але хіба це якось може характеризувати людину?
До знайомства зі своєю свекрухою я ніколи не комплексувала з цієї причини і вважала, що у мене є все для того, щоб вдало вийти заміж, а вона мені навіяла думку, що я безприданниця і ледащо.
Батьки мої власні живуть досить таки далеко, тому заступитися не можуть, а вона постійно робить акцент на тому, як добре заробляє її син, і що мені дуже пощастило, що він взяв мене за дружину.
При чому це підноситься не в позитивному ключі, а скоріше навпаки, нібито він вивіз мене з села, хоча це зовсім не так.
Ця жінка спеціально перед людьми мене ганьбить, як не прикро мені це визнавати, і каже так, щоб всі почули про мої недоліки.
Чоловік мій Іван ще колись давно намагався за мене заступитися, але потім зрозумів, що це марно, і тепер просто ніяк не реагує на наші сутички з його матір’ю.
А недавно ще постало питання про мою прописку, і свекруха зі шкіри геть лізла, щоб чоловік мене не прописував в квартирі. Також зажадала, щоб він оформив на неї куплену в шлюбі машину, адже так і прямо сказала Іванові, що не довіряє мені і хоче, щоб і він мені не довіряв.
Я мовчу, терплю і не знаю, скільки ще зможу так жити. Вже скоро наближається зима, і я вирішила купити собі нову зимову куртку.
А в кінці місяця я отримала зарплату і купила собі пуховик за 5 тисяч гривень. Коли свекруха побачила покупку, вона сказала, що це верх нахабства з моєї сторони – витратити більшу частину зарплати на себе і чекати, що чоловік буде весь місяць мене годувати.
Мені було дуже прикро – свекруха виговорювала все це мені, а чоловік мовчав, він жодним словом не заперечив своїй матері.
Я дуже сподівалася, що він виставить маму за двері, але чоловік, коли вона пішла, сказав, що я спокійно ще могла носити стару курточку, не обов’язково було в такий важкий час так витрачатися.
Але я впевнена, якби не свекруха, він на мою покупку навіть би і уваги не звернув.
Взагалі, я за кілька років знайомства жодного разу не побачила від цієї жінки нічого хорошого. Вона тільки постійно мене ганить, і намагається підлити вогонь в наші дрібні непорозуміння з чоловіком.
Постійно пхає свого носа в наші сімейні справи, і навіть підраховує, скільки грошей я на себе витрачаю. Не знаю вже, що з цією жінкою робити, і як захищатися від неї. Хочеться переїхати куди-небудь подалі, але чоловік проти, каже, що він поважає свою матір, навіть, якщо вона не права.
Чоловік шкодує мене, каже, щоб я не звертала уваги на слова його мами, адже він теж знає, що вона не права. Але хіба так можна? Хіба він правий?
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
