Хочу поділитися своєю історією, і, може, хтось щось мені порадить, бо не знаю, як мені дальше бути. Мені 23 роки, я одружена вже два роки, у нас є маленька дитина. Нашій донечці всього лиш вісім місяців.
Я зараз в декреті, хоча до народження дитини я ходила на роботу і заробляла гроші. На даний момент працює тільки чоловік, але так виходить що майже всі свої гроші він віддає своїм мамі, яка, до речі, є ще молодою жінкою. Свекрусі зараз всього лиш 48 років, на даний момент часу вона ніде не працює.
Які саме суми йдуть з нашого спільного бюджету до його мами, він мені не каже, кожного разу інші і все більші. Мій чоловік вважає нормальним забезпечувати свою маму. Не допомагати по можливості (таке я би ще зрозуміла), а саме – повністю забезпечувати. А я, виходить, маю думати як прогодувати себе і нашу дитину. Коли я виходила заміж, аж ніяк не планувала, що ми будемо допомагати свекрусі і утримувати її.
Після весілля постало питання, де нам жити, вирішили, що підемо до мене. Живемо ми у мене вдома, мої батьки розлучені, тому живу я тільки з татом. Моя мама теж старається завжди допомогти нам фінансово, особливо, коли я прошу. То ж я вважаю, що мої батьки дали мені все, що було в їхніх силах. І що найголовніше, нічого від нас не хочуть.
А от з свекрами все навпаки. У них родина дивна, як на мене. Моєму чоловікові 25 років, у нього є ще старший брат, 27 років, який сидить вдома і ніде не працює. Їхню сім’ю забезпечує свекор, і, як тепер з’ясувалося, і мій чоловік.
В кінці місяця у нас назбирався пристойний борг за комунальні послуги, і я попросила чоловіка, щоб він оплатив. Але чоловік традиційно відповів мені, що грошей у нього немає, бо він віддав їх своїй мамі. Тепер оплата комунальних послуг – моя проблема. У мене таке враження, що мій чоловік ще не усвідомив, що тепер його сім’я не його мама, а я і наша дитина!
Прошу поради, як з цим впоратись, бо просто дуже образливо за себе і за дитину. Робити чоловіка і його маму ворогами я не хочу, але і так жити і закривати очі на все я теж не можу.
Фото ілюстративне – freepik.
