Зараз у мене такий період в житті, що, особливо, немає з ким поговорити, тому я пишу сюди. Маю надію, що читаці дадуть дієву пораду, але засуджувати не будуть.
Все своє життя, як би важко мені не було, я намагалася прикидатися, що все у мене добре, ніколи не любила виставляти на показ іншим усі свої проблеми та негаразди. Але зараз ситуація зовсім непроста.
Я заміжня 10 років.
З чоловіком маємо добрі і теплі стосунки, він мій найближчий друг, але з самого початку відносин він мене так налаштував, що для нього спілкуватися зі своїми колишніми це нормально.
Я, звісно, не дуже розуміла цього, але чоловік пояснював, що немає нічого недоброго, коли ти спілкуєшся з людьми, з якими колись зустрічався, адже це просто минуле і його не варто викидати зі свого життя.
Бувало таке, що це переходило межі і ми з чоловіком могли посперечатися через це, що доволі не подобалося Матвієві.
Ось, наприклад, Матвій дозволяв собі досить мило спілкуватися на роботі з нашою спільною колегою, зберігати на нашому комп’ютері свої “домашні відео” з колишньою. І це все після того, як ми 5 років живемо у шлюбі.
Матвій навіть в телефоні зберігає фото своєї колишньої, хоч і вони старі, їм багато років, але я не розумію такого, але він пояснює просто, що це просто його минуле.
Він навіть часто переписується з нею, наче просто про життя, звичайні будні, на перший погляд. Але хіба це нормально?
Два роки тому, ми посперечалися про це, і я йому просто сказала, що якщо він хоче продовжувати це цінне спілкування з конкретною колишньою – мене в нього більше не буде.
Потім прийшло 24 лютого, яке змінило життя усіх людей в нашій країні, я з дитиною виїхали за кордон. Я з першого дня там я пішла на роботу. Сина нашого віддала в школу, він дуже добре адаптувався. Я в роботі була цілком успішна.
Але несила було терпіти розлуку, адже хотілося бути поруч з Матвієм, мені не вистачало його.
Вернулася з дитиною додому в липні, після навчального року.
Глянула в його телефон а там в журналі викликів її номер, тої постійної колишньої ну і звісно секретний чат в вайбері.
Знову ми посперечалися. Я дзвонила тій постійній, що була до мене, і яку він десь приберігає вже 10 років, запитувала чого вона лізе в нашу сім’ю, а вона казала, що він сам їй пише і телефонує, ще й запитала мене, як живеться жінці, якій зраджують.
Я чоловікові нагадала, що говорила йому давно, що так не має бути і, якщо він вибере її, то мене не буде в його житті. Матвій сказав, що просто забув про це, це було давно.
Чоловік просив вибачення. Запевняв, що між ними нічого немає.
Я вибачила, адже щиро кохаю його, не хочу, щоб він залишив мене, не хочу, щоб його мобілізували, цього я боюся теж, адже, якщо ми розлучимося, він сам може туди піти і я ніколи не вибачу собі, що не вберегла його.
Вже грудень. Я розумію, що він забрав мою довіру до нього і кохання своїм останнім вчинком, адже в той час, коли я за кордоном намагалась вберегти життя, і нашу дитину, повністю нас з дитиною забезпечувала сама, він ніде не працював, і відновлював зв’язки з колишньою, для мене це, в такий час дуже підло і недостойно.
Я все менше вірю йому. Менше часу проводимо разом. Я втратила повагу до нього.
Я не хочу уявляти, що ситуація в країні погіршиться і мені знову з дитиною прийдеться тікати кудись, адже розлука з чоловіком може бути тоді останньою.
Я набрала від 24 лютого десь 10 кілограм, і не можу знайти в собі мотивації, щоб зайнятися собою. Бо для нього вже не хочеться бути кращою, він сам усе дуже змінив.
При всьому цьому, Матвій ідеальний тато, дійсно важко кращого уявити, він хороший сім’янин – по вихідних з друзями не пропадає.
Як знайти сили любити себе? Розумію, що саме цього головного я не вмію. Що робити зі своїм життям, якщо вірити не можна навіть найближчій людині?
Зараз пишу це вночі, бо не можу сама знайти вихід. Як бути далі?
Фото ілюстративне.