fbpx

В кінці лютого я з дітьми поїхала в Німеччину. Тато з нами їхати не хотів і нас не відпускав, та я його вмовила. Ми поїхали, а його залишили на сусідку. Я тут добре влаштувалася, гарно стала заробляти, аж тут телефонує тато

Ще в кінці лютого я зі своїми дітьми поїхала в Німеччину, дуже добре влаштувалася тут, але тепер не знаю, що робити, чи сидіти поки тут і думати про своїх дітей, чи повертатися додому і дбати про тата.

Справа в тому, що з чоловіком я розлучилася 5 років тому, сама виховувала двох дітей. Чоловік пішов, я ми залишилися жити в трикімнатній квартирі, мені ще до заміжжя купили її мама з татом, адже я єдина дитина у них.

Коли мами не стало, я забрала тата до себе, адже він сказав, що не зможе жити сам. Справа в тому, що мама моя була дуже хороша господиня, вона, не дивлячись на те, що постійно ходила на роботу, готувала, варила, пекла, в домі у нас завжди була чистота і затишок завдяки мамі, звісно і я їй у всьому допомагала, вона мене вчила цьому.

Але мама все вдома робила сама, вся домашня робота ній, адже я навчалася в місті, і вона привчила тата так, що він сам виделки ніколи не візьме, навіть хліб йому потрібно порізати і покласти біля тарілки.

Тому, коли мами, несподівано, не стало, то й не дивно, що тато сказав, що жити він сам в селі не буде, він навіть тарілки супу сам не зварить, звик, що мама гляділа його.

Ні, звісно, тато мій весь час гарно заробляв, він людина хороша і на квартиру мені майже сам відкладав, але не самостійний дуже, нічого робити вдома не хоче, навіть супу собі не зготує.

Я забрала тата до себе, хату ми його продали, купили мені автомобіль, так і залишилися жити в квартирі разом.

А в лютому стала говорити татові, що неспокійно мені дуже, хвилююся за дітей, пропонувала йому їхати усім разом в Німеччину, а тато категорично не хотів. Він хотів залишитися в Україні і я щоб залишилася хотів.

Та мені було зовсім неспокійно, тому я ледве вмовила тата, щоб погодився залишитися сам, а ми з дітьми поїхали в Німеччину. Просила сусідів, щоб іноді навідувалися до тата і купували продукти йому, вони погодилися виручити нас.

Мене одна сім’я в своє житло впустила, виділили нам з дітьми одну кімнату в своїй квартирі, допомагають нам. Вони люди спокійні, добрі, допомогли дівчаток моїх влаштувати в школу, мені роботу знайшли, допомогу допомогли оформити, бо мови я не знаю ще, сама б не розібралася ніколи.

Загалом я вирішила, що перезимуємо з дітьми тут, я трішки грошей зароблю, тут спокійніше буде дітям, а навесні повернемося в Україну.

Та мені щодня тепер тато телефонує, запитує чому ми тут довго сидимо, коли вже приїдемо додому, він сам не може, важко йому. Ці дзвінки по 10 разів на день, вони мене вже втомили і засмутили.

Я розумію, якби тато недобре себе почував, але з ним все добре, йому 69 років, ще й не стара людина така, в такому віці люди самі живуть і не обтяжують дітей.

Я пояснила татові, що навесні повернемося додому, щоб трохи пожив сам. Він пенсію отримує, вдома ще гроші з хати залишилися, кажу, тату, ходи в магазин, він біля нашого будинку 2 хвилини, аптека в сусідньому під’їзді, купуй, що потрібно.

Я вже й з сусідкою домовилася, щоб татові їсти варила, платитиму декілька тисяч гривень їй за це, вона з радістю погодилася, адже людина сидить без роботи. А татові не вгодиш, приїжджайте і все.

Він ображається дуже на мене, декілька днів не бере телефон, каже, що я невдячна донька, все, що я маю, це все завдяки йому: і квартира, і машина. Він ображається, днями не хоче спілкуватися зі мною, не бере телефон, а я хвилююся за нього. Мені тут так неспокійно тепер через це.

Не знаю, що тепер робити, повертатися до тата, чи краще думати про дітей?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page