Так вийшло в нашому житті, хоча ми багато років вже живемо разом, але дітей не маємо. Нам обом зараз вже за 50.
Я в молоді роки дуже чекала появи дитятки, це була найзаповітніші мрія моя. Та дива, на жаль, не сталося. Минали роки і я змирилася зі своєю долею.
Зате всі ці роки я намагалася допомогти дітям своєї рідної сестри, у неї дві донечки. Старша моя племінниця жила за кордоном, а менша, Наталка, в нашому місті, тому я більше тулилася до неї. В мене великі надії на неї були, бо ближчої людини я не мала.
Знаючи, що в мене вже не буде діток, я розуміла, що маю допомогти своїй племінниці в житті, підтримати її серйозно, щоб вона мене доглянула на старість років, бо більше нікому.
Наталі я спочатку допомогла з навчанням, оплачувала їй гарну освіту, постійно давала їй гроші на якісний одяг, купувала гарні подарунки.
Я вже навіть якось і своїй сестрі прямо сказала, щоб відкладала гроші на квартиру доньці, а я допоможу, чим зможу своїй племінниці та разом купимо для неї житло.
А в кінці літа мені стало недобре. Я була в стаціонарі майже два тижня. Мій чоловік провідав мене лише два рази, приходив щосуботи. Приніс палку сухої ковбаси, кусок твердого сиру та пляшку кефіру, загалом те, що купив в найближчому магазині. А мені так хотілося смачненькою гарячої домашньої їжі, що словами вам не передати.
Моя рідна сестра зателефонувала всього один раз, запитала, як справи у мене та стала розповідати, яка вона зараз заклопотана. А сама моя Наталя жодного разу не прийшла провідати мене, бо в неї навчання, не можна пропускати заняття.
Поруч зі мною лежало дві жінки, вони бачили, що до мене ніхто не приходить, лише рідко забігає на декілька хвилин чоловік. Тому ці жінки, незнайомі, чужі мені люди, ділилися зі мною усім, що їм приносили рідні. Але мені все те їсти зовсім не хотілося, важко було на душі і зібралася образа на всіх, здавалося б, рідних людей.
А потім прийшла моя молода сусідка Катерина, яка живе біля мене, від наших знайомих вона дізналася, що я в стаціонарі. Катерина – одинока мама, вона принесла бульйон, котлетки, компот. Так смачно я не їла давно. Видно було, що все це приготовлено з теплом і турботою.
Катерина стала прибігати до мене щодня після роботи. Розповідала мені новини різні, розказувала про наших знайомих все. І я стала ловити себе на думці, що я так чекаю її вечірнього приходу, наче рідну людину чекаю її, хоча просила Катерину сама, щоб вона щодня не ходила, бо сама з дитиною живе, в самої проблем багато.
А коли мене виписали, я стала сама ходити до Катерини мало не щодня, в усьому допомагала їй, забирала доньку з гуртків. І з часом зрозуміла, що вона мені найближча людина у цілому світі, хоча зовсім чужа. Мені з нею так добре та тепло.
Сестрі і племінниці після того допомагати перестала, прикро стало за все. Добре, що гроші, які я збирала на квартиру для Наталі залишилися у мене, я їй їх не віддала.
А зараз вже думаю, можливо, з Катерино щиро поговорити, щоб доглянула мене на старість, а їй квартира залишиться моя, буду допомагати їй з дитинкою, адже і вона сама, як я і їй допомога потрібна. З чоловіком буду розлучатися, чужа він люди мені.
За цей важкий і короткий час я зрозуміла хто навколо мене. Чи буде правильним рішенням віддати все, що маю чужій мені людині?
Фото ілюстративне.