У мене є сусідка, бабуся Марія.
Моя сусідка вже давно немолода, зараз їй 76 років, але здоров’я вже у неї зовсім немає.
Цього року, це влітку було, вона занедужала, а діти її живуть в місті, далеко від нас, на жаль, а поруч з родини нікого немає.
Донька її, а вона дуже пізня дитина у бабусі Марії, тоді народила третю дитину, тому провідувати матір часто не могла, вона рідко у неї з’являлася.
І до себе забрати теж не виходило, адже вони живуть в двокімнатній квартирі з чоловіком, одна кімната з них дитяча, а в іншій вони живуть самі, їм самим там не легко і це зрозуміло мені дуже добре.
Бабуся Марія в ті дні майже щодня мене кликала через паркан, вона часто просила, щоб я їй купила хліба, сходила в аптеку, принесла води або ще чогось.
Зрозуміло, що вона старенька людина, їй багато потрібно, але сама вона все зробити не може.
Бабуся Марія мала пай, пенсію хорошу, тому тримала ще поросятко, курей та качок.
Вона завжди багато працювала, просто в літку занедужала якось несподівано зовсім.
Хоча у мене і свого господарства вистачало, та й в самої дитина ще зовсім мала, але я не могла відмовити старенькій жіночці жодного разу.
Доглядала я за своєю сусідкою 2 тижні, все робила для неї, щоб вона мене не попросила, приносила навіть свою їжу з дому, щоб там не готувати.
Згодом бабусі стало краще, я раділа разом з нею цьому.
Після того вона наче стала ближчою до мене, завжди поговорить зі мною про щось, щось запитає, цікавиться моїм життям.
Ми з нею після того багато спілкувалися, аж зріднилися наче.
А потім до неї приїхала її рідна донька з сім’єю з міста, покликали мого синочка гуляти до них.
Михайлик побіг гратися з задоволенням з дітками до сусідів.
А через дві години повернувся дуже засмученим. Але нічого мені розповідати не став.
Я сама побачила, що дитина без настрою і стала розпитувати в чім справа, адже не могла зрозуміти, що сталося там.
Виявляється бабуся Марія в той день назбирала полуниці і малини, пригощала свою доньку з сім’єю, онуків частувала, вони обідали якраз тоді за столом, а мого синочка до столу навіть і покликали, жодної ягодки не дали, а просто їли усе при ньому, коли моя дитина була там.
Вони думали, що він дитина мала і нічого не зрозуміє, але він звернув увагу на це і йому стало не по собі.
Більше я сина до бабусі Марії, після того випадку, не пускала жодного разу.
Тоді донька в моєї сусідки гостювала майже тиждень.
Якраз в той період вони організували мамине поросятко, смажили свіжину, а мені бабуся жодного шматочка сала навіть не дала, нічим не поділилася за весь цей час.
Хоча щодня ходила по подвір’ю, розмовляла зі мною та віталася, але про те, щоб пригостити мене свіжиною і мови не було, хоча я стільки багато зробила для неї.
Справа наче не в м’ясі чи салі, я сама купити може це, а справа в увазі та турботі про людину, мені було образливо саме за це.
Та згодом донька поїхала вранці додому в місто, напакувала повні торби гостинців з села, а бабуся Марія покликала мене вже ввечері до себе.
Бабуся відразу стала просити, щоб я пішла в магазин і купила їй олії, бо в неї ні грама олії немає і жодної ложки цукру в домі.
Я сказала, що вже вечір, я втомилася і в магазин не піду, попередила, щоб вона не зверталася до мене, а телефонувала своїй доньці, а про олію потрібно було доньці сказати, тоді, як вона полуницю їла.
Я пояснила, що мені вдома роботи вистачає, більше я доглядати її не буду.
Відтоді бабуся Марія навіть не вітається зі мною.
Я на неї не ображаюся, вона старенька людина, але бути безкоштовною служницею теж не хочу, тим паче, коли цього зовсім ніхто не цінує, а сприймає як належне.
Хіба я не права?
Чому вона хоче, щоб я добро лише робила для неї, коли самій для моєї сім’ї і шматок сала шкода?
Фото ілюстративне.