fbpx
Життєві історії
В кінці грудня я занедужала і потрапила в стаціонар. Пролежала майже два тижні, і за цей час до мене ніхто так і не прийшов. Мені і прикро і соромно перед сусідами по палаті, я не витримала і подзвонила сестрі, хотіла її трохи присоромити. Вона намагалася виправдовуватися, сказала, що стільки проблем, що їй не до мене

Зараз мені сорок один рік, сім’ї немає, зате є квартира і робота в іноземній компанії, я перекладач.

Через свою надмірну доброту я втратила чоловіка, і родичів теж, з ними я сама не хочу зараз спілкуватися.

Я найстарша з багатодітної сім’ї і в дитинстві завжди допомагала своїм молодшим сестрі і двом братам, і навіть коли вони вже стали дорослими, я не припинила їм допомагати, бо вважала це своїм обов’язком.

Завжди відчувала, що повинна допомагати, тому що батьки, не дивлячись на те, що крім мене було ще троє дітей, все-таки знайшли гроші на мою освіту.

Це дало мені неабиякий поштовх в житті, я стала доволі непогано заробляти.

Потім вже я платила за навчання двох молодших братів, а сестрі допомогла виплатити квартиру.

Для цього доводилося підробляти перекладами, брати роботу додому.

З особистим життям у мене не складалося, бо я постійно була зайнята роботою.

Коли мені було вже добре за тридцять, я познайомилася з Олександром, ми майже відразу почали жити разом.

Все було добре, але з часом він зрозумів, що я тягну на собі всіх своїх родичів, і йому стали набридати прохання про допомогу моїх рідних.

Я теж вважала, що вже досить допомогла, пора і про себе подумати, поки не виникла нова проблема – мій брат розлучився і оселився тимчасово у мене, що теж не сподобалося Олександру.

Довелося через рік вже йому допомагати з власним житлом, ніби все налагодилося.

Але Олександр дізнався, що це за мої гроші будується братові будинок, він не зрозумів цього і пішов, і вже через пів року він одружився з іншою жінкою.

Відтоді я одна, все також вирішую проблеми сестри і братів, беру з собою на море племінників, щоб оздоровити, на себе я вже махнула рукою, навіть не сподіваюся на особисте життя.

А в кінці грудня я занедужала і потрапила в стаціонар.

Пролежала майже два тижні, і за цей час до мене ніхто так і не прийшов.

Мені і прикро і соромно перед сусідами по палаті, я не витримала і подзвонила сестрі, хотіла її трохи присоромити.

«У вас є совість, я ж вам стільки допомагала, а ви не знайшли часу, щоб хоча б один раз мене провідати»?

Вона намагалася виправдовуватися, сказала, що стільки проблем, що їй не до мене.

І тепер я зрозуміла, що жила не так, що сама винна у всьому, що на всьому економила, бо намагалася їм усім допомогти.

А ця ситуація показала, що я їм нікому не потрібна, хіба що як гаманець.

І це при тому, що я ще заробляю гроші, а якщо залишуся без роботи, на кого мені розраховувати?

Напевно, в цьому житті я таки щось зробила не так.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page