– Я своєму зятю одяг перу вже шість років, вечері готую, сорочки прасую, а він зі мною так повівся! – сумно говорить 65-річна Марина Юріївна. – Зрадник! Він взяв купив путівки в Карпати на відпочинок собі, дружині та своїй доньці. А я на Новий рік залишаюся в квартирі взагалі одна. Я що, не людина? «Марино Юрівно, зрозумійте мене правильно, ми хочемо з’їздити своєю сім’єю лише», а я хто тоді? Сусідка? І дочка співає під його дудку останнім часом. Діти зовсім не розуміють мене.
Єдиній доньці Марини Юріївни, Надії, 35 років, внучці Оленці – майже шість. Живуть вони разом, з ними ще й зять Олег. Свого часу, через рік після весілля дочки, Марина Юріївна залишилася без чоловіка, сумувала, і Надія з Олегом запропонували їй переїхати до них в столицю з далекого маленького містечка, де вона жила одна.
– Квартиру свою в містечку я продала! – згадує з сумом тепер Марина Юріївна. – Речі, нажиті за все життя, покинула. Книги, телевізор, меблі хороші – дочка моя сказала, що сенсу немає тягти все це сюди з собою. У мене така стінка була, ух, вона хоч не нова, але в ідеальному вигляді. Але в їх квартирі місця для моїх меблів не знайшлося зовсім. Продала що змогла там на місті, звичайно, але трохи дуже, часу мало було на те, решту залишила новим мешканцям. Приїхала дочці своїй допомагати!
На момент переїзду матері Надія вже чекала дитину. Правда, ніяка допомога, тим більше в той момент, за її словами, їй не була потрібна. Але мати після того, як не стало батька виглядала так розгублено і відчувала себе так неважливо, що залишити її одну здавалося абсолютно неможливим.
Надія, порадившись з Олегом, вирішила забрати маму до себе.
Тоді й Надія придумала для мами своєї вигадану причину, що ніби попросить її приїхати за дитиною доглядати.
– Мама моя так зраділа тоді, що ми її запросили до себе, моментально зібрала валізу свою! – каже зараз Надія. – Зараз вона мені про свої меблі все згадує, але там такі меблі були, вони ще далеких шістдесятих років. Телевізор старий, холодильник так гудів, що сусіди чули, стінка, килими якісь незрозумілі, вицвілі давно. Звичайно, ми все це не повезли, кинули там. Мама і не думала тоді з цього приводу сумувати. Це зараз раптом згадала про все те, що залишилося тоді там і ставить нам в докір останнім часом.
Квартиру в мамину в маленькому містечку продали, об’єднали накопичення подружжя, квартиру Олега, яку він ще до шлюбу купив, і купили цілком хорошу собі трикімнатну квартиру в спальному районі столиці. В кімнаті мами зробили гарний ремонт, придбали їй туди новий телевізор, хороший та зручний стіл, шафа, повісили штори. Вибирали все, зрозуміло, разом з Мариною Юріївною, зять оплачував те, на що вона вказала пальцем. Кімната вийшла трохи старомодною, на смак Надії, але це мамина територія, вона так захотіла, їй там жити, тому ніхто й не перечив її.
Сім’я зараз в основному живе на зарплату зятя Олега. Мама свою пенсію, і не знімає, збирає на чорний день. Надія сама після декрету вийшла на роботу, але за невеликі гроші, вони розходяться миттю – квартплата, світло, інтернет, щось з одягу, пару раз сходити в магазин, і ось вже і грошей немає. Пропадати на роботі і багато заробляти дочка Марини Юріївни не хоче, намагається якомога менше турбот по дитині перекладати на маму.
Мама, звичайно, не проти допомогти своїм близьким людям, але, швидше за все, потім згадає неодноразово в розмові, що і дитина цілком і повністю на ній.
– Та ні, так-то ми добре разом живемо, з мамою у нас завжди непогані відносини були, і Олег з нею нормально ладнає завжди, розуміє її, – розповідає Надія. – З самого початку, після народження, я займалася в основному дитиною, мама була на господарстві. Ніхто її не просив ні про що, вона сама хапалася допомагати! Готувала, мила все, прала, прасувала. Зараз ми на роботу йдемо з чоловіком, дочка в садочок, вона вдома, весь основний побут так само на ній. Я, звичайно, роблю щось вечорами, і їй завжди кажу – не хочеш, не роби, залиш на мене, я прийду все зроблю, тобі ж важко. Але вона ні в яку! Все у неї блищить, випрасувано, обід завжди гарячий є.
– Зрозуміло. Значить, живете душа в душу, без суперечок та непорозумінь всяких?
– Ну, не завжди все гладко у нас. Олегові, звичайно, важко в тому плані, що виходить – чи не він глава сім’ї, а мама. Час від часу вона гнівається, починає вичитувати нас, як маленьких: «А це тут хто розкидав? Ну-ка прибирайте швидко!»,« Куди пішли в таку погоду?», «Купили ось цей непотріб!» і так далі. Але Олег якось терпить все, переводить в жарт, змовчує мамі. Живемо, справляємося, навіть у відпустку два рази їздили всією сім’єю на море. У перший раз, два роки тому, добре з’їздили, а цього літа ну, теж нормально, тільки в останній день відпустки посперечалися всі. Та не пам’ятаю я вже, через що, через дурниці якийсь. Просто накопичилося все, мама Олегові щось різко сказала, як завжди, він не змовчав, ну і понеслося. Приїхали додому і тут ще тиждень косо дивилися один на одного. Ну, потім нормально знову стали жити. як раніше. В житті всяке буває.
А в листопаді Олег заявив дружині – цей Новий рік я хочу зустріти без тещі. Знайшов будинок відпочинку, зарезервував місця в Карпатах, оплатив путівки – якраз на новорічні свята, на них трьох. Тридцятого їдуть, п’ятого вже назад. Нічого, переживе теща тиждень одна, не в дрімучому лісі її кидають, а у власній квартирі з усіма зручностями, сказав зять. У Новий рік включить телевізор, зробить собі салатик, курочку підсмажить. Може, подругу якусь до себе покличе. Проведе свято так, як їй хочеться. нам спокійно буде і їй непогано.
Тим більше, гуляти вночі Марина Юріївна не любить, о першій годині ночі вже лягає спати, і раніше з ними ніколи не ходила.
– Та й ми відпочинемо від твоєї мами в вряди-годи, побудемо своєю сім’єю в Новий рік, – заявив Олег дружині.
Ця розмова трапився на початку грудня, і місяць Надія ходила як у воду опущена, боячись сказати матері, що вони їдуть на новорічний тиждень. Нарешті сказала, вже наприкінці грудня.
– Ой, що було! – зітхає вона. – Сльози, образи! Олег – зрадник, і я від нього недалеко пішла. Кидаємо маму саму! Вона для нас все, дитину виростила, а ми ось такі нехороші люди виявилися. Всі люди будуть святкувати Новий рік, з сім’ями, з дітьми, а вона – одна перед телевізором в новорічну ніч. Подруг у неї немає, всі залишилися в рідному місті, нових вона за шість років в столиці так і не завела, крім нас, у неї нікого, а ми такі недобрі. Два тижні спілкується тільки з Оленкою, з нами не розмовляє.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – dom-prestarelyh-ramenskoe.
