fbpx

В Канаду спочатку виїхали сват з свахою, а потім і наших дітей туди покликали. Відтоді дочка лише зрідка мені телефонує, і постійно бідкається, що їм важко в новій країні. Мене до себе дочка не покликала

Я завжди думала, що старості мені боятися не треба, адже у мене є донька. Та сім років тому моя Світлана разом з чоловіком і дітьми виїхала в Канаду, і я залишилася одна-однісінька.

Жила я в селищі під обласним центром, все життя працювала швачкою, брала замовлення також додому. До мене приїжджали люди з усієї округи, щоб замовити собі пошиття сорочки чи сукні. І цими заробітками я і жила.

Але донька моя завжди мене картала, що я мало заробляю, Світлана постійно мріяла про багате життя, тому і нареченого собі знайшла відповідного, із дуже заможної родини. Я тішилася за доньку, що хоч вона зможе жити краще, та й чого гріха таїти, сподівалася, що і мене вона не залишить.

Та мої надії на допомогу доньки почали танути відразу після того, як вона заміж вийшла, бо тепер її мамою стала багата свекруха, а про мене вони навіть не згадували, навіть свята у сватів святкували, мене не кликали.

Власне, в Канаду спочатку виїхали сват з свахою, а потім і наших дітей туди покликали. Відтоді дочка лише зрідка мені телефонує, і постійно бідкається, що їм важко в новій країні.

Коли почалася війна, Світлана зателефонувала, запитала як я, і все. А я втратила заробітки, бо кому тепер потрібні нові сукні чи костюми, люди ж не святкують гучно ні дні народження, ні весілля, та взагалі нічого, всім зараз не до того, то ж я практично залишилася без роботи.

Навіть не знаю, що б я робила, якби до мене в гості не зайшла подруга моєї доньки. Зоряна з моєю Світланою дружили ще з дитинства, жили по-сусідству, і жили ще бідніше, ніж ми. То ж я чим могла, ділилася з цією дитиною. А вона, виявляється, моє добро запам’ятала.

Зоряна приїхала в село на кілька днів по справах, і заглянула заодно до мене в гості. Вона мені розповіла, що живе і працює в Чехії, навіть гостинців привезла. Зоряна з вдячністю згадала, як багато років тому я на випускний їй сукню пошила, та таку гарну, що вона вийшла ще кращою, ніж у моєї Світлани, дочка на мене ще тоді образилася. А я гроші у неї за сукню не взяла, бо знала, що вона не має чим заплатити. Зоряна і її мама тоді дуже зраділи, що я їх так виручила.

Зайшла Зоряна до мене в хату, почала розпитувати, як я живу, то я їй і розповіла, що зараз мені дуже нелегко. Вона вельми здивувалася, що дочка мені не допомагає і не кличе до себе, адже виявляється, зараз в Канаду дуже просто виробити візу, і забрати родичів, та чомусь моя Світлана про це навіть не згадувала.

Зоряна запитала мене, чи маю я бажання шити, а тоді запропонувала мені їхати з нею в Прагу, вона там ательє відкрила, їй робочі руки потрібні. Я сказала, що подумаю, адже страшно якось все тут залишати.

На наступний день Зоряна знову прийшла до мене, і я дала свою згоду. ще через кілька днів ми з нею разом поїхали за кордон. Зараз я працюю на підприємстві Зоряни, робота мені дуже подобається, заробляю непогано, поки що живу у Зоряни, а потім планую знімати квартиру.

Ось доля яка – я мала надію на рідну дитину, а мені допомагає чужа. Моя Світлана і досі не знає, що я вже в Чехії, їй просто це не цікаво.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page