Зараз багато українок, у зв’язку з непростою ситуацією в Україні, виїхали за кордон.
Хтось з жінок хоче пересидіти з дітками зиму, комусь немає куди повертатися, а хтось вирішив залишитися в іншій країні вже на все життя.
Хочу свою історію розповісти, бо каменем на душі мені все це життя за кордоном.
Хтось посміється, хтось зрозуміє, а хтось дасть гарну пораду, як жити далі на чужині і чи варто воно того.
Свого часу я теж приїхала в Італію на заробітки.
Декілька років працювала тут, доглядала за однією сеньйорою. Я непогано заробляла, гроші стала відкладати.
На відміну від багатьох українок, я приїхала сюди шукати кращої долі. Мені було майже 40, дітей немає, особисте життя не склалося і я вірила, що зможу влаштувати його тут.
Згодом я познайомилася з сином сеньйори. Маріо був гарно вихований, дуже спокійний, поважав свою матір.
Жив він добре, ми багато з ним спілкувалися, разом гуляли, а потім він запропонував мені вийти заміж за нього.
Мені тоді вже було 42 роки. Я вирішила, що другого шансу може не бути і погодилася.
Щирих почуттів у Мене до Маріо не було, але він кохав мене, тому я думала, що цього буде достатньо для мого сімейного щастя, а я згодом звикну і життя налагодиться, адже я боюся самотності не хочу старість провести одній.
Та на жаль мої сподівання не виправдалися.
Коли ми з Маріо одружилися, у мене з’явилося ще більше роботи та обов’язків, адже мало того, що я доглядала за мамою його, тепер у мене був чоловік, за яким я теж тепер доглядала.
Я тепер і їсти готувала для всіх і прибирала, але не мала зарплати, звісно, оскільки ми одружилися, то чоловік мені платити припинив і це зрозуміло.
Звісно Маріо давав мені якісь гроші на дрібні витрати, на продукти, але відкласти євро, як колись, я вже не могла.
Коли я заговорила про оплату за догляд за його маму, то чоловік сказав, що платити тепер мені не буде, адже я дружина його.
Виявилося, що ми зовсім різні.
Я людина, яка завжди все прямо кажу, а чоловік мій зовсім не такий і так в усьому, ми дуже різні.
Якось нас в гості запросили родичі чоловіка.
Нас пригостили якоюсь стравою на вечерю, я їм, мовчу, ну таке воно собі. А Маріо у захваті каже:
– Ого, як смачно, дай рецепт моїй дружині, вона мені таке готуватиме.
А якось я йому кажу, мовляв хочеш зготую тобі за тим рецептом, а він мені:
– Та ні, мені таке зовсім не подобається. То я просто так сказав.
І так в усьому.
Я навіть не знаю, що робити. Вже декілька років минуло, я розумію, що мої роки минають.
Я і не щаслива і роботи не маю, ще й безкоштовно доглядаю за італійською сеньйорою, ніхто мені не платить нічого.
Тепер думаю, що можливо я помилку зробила.
Можливо, мені в Україну повертатися? Заощадження в мене є, я гроші не витрачала свої за ці роки. Тут чоловіки зовсім не такі, як в нас в Україні, а кращі в усьому, повірте.
Можливо варто додому повернутися і щастя своє на Батьківщині шукати, поки ще молода?
Фото ілюстративне.