В Італію на заробітки я поїхала доволі молодою, в 22 роки. Тоді я не могла знайти роботу в місті, а додому в село я повертатися не хотіла, бо там вже жив брат з дружиною.
Саме через це я образилася на своїх родичів, бо вважала, що вдома, біля батьків, має залишатися донька. А мама невістку, виходить, вибрала.
Вдома мене не було 18 років. Я важко працювала в Італії, щоб заробити собі на житло, і ні від кого не залежати.
Про своїх рідних я дізнавалася від чужих людей. Тут, в Римі, працює кілька жінок з нашого села, вони мені і розповідали, що у мами все добре.
А на початку цього літа я ще одну сусідку випадково побачила. Вона вперше приїхала, каже, що хоче доньці на квартиру заробити. Просила, щоб я їй з роботою допомогла.
Сусідка мені розповіла, що мама моя тепер сама живе, бо брат з дружиною переїхали в іншу область, там невістці якась родичка будинок переписала.
А мама моя захворіла, злягла, сусіди по черзі до неї ходять, їжу приносять.
Я як це почула, відразу сказала, що беру відпустку і їду додому. Сусідку на своє місце влаштувала, а сама поїхала.
Мама дуже зраділа, коли мене побачила, сказала, що вона навіть не сподівалася на те, що ще колись мене побачить.
Ми обидві плакали, адже це була наша перша зустріч після довгої розлуки. Просили пробачення одна в одної.
Ми проговорили всю ніч, а зранку я маму в лікарню відвезла, знайшла для неї найкращих лікарів.
На щастя, зробила я все вчасно, і мама стала по тихенько одужувати.
Поки я її виходжувала, то передумала повертатися в Італію.
Ті гроші, які я складала собі на покупку квартири, я вирішила вкласти у будинок матері.
Почала добудовувати ще дві кімнати, проведу в будинок воду, поміняю опалення.
Нехай моя матуся хоч в старості поживе добре. У мене є можливість їй допомогти, і я зроблю все, що в моїх силах.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.