fbpx

В Італії за 20 років я добре заробила: доньці квартиру купила, синові – машину. Сподівалася, що за все моє добро діти будуть вдячними, але вони мене дуже розчарували, особливо син

В Італію я приїхала майже 20 років тому. Мені довелося залишити з мамою двох своїх дітей, 18-річну доньку і 15-річного сина.

Роботи вдома не було, чоловік, крім оковитої, нічого не бачив, тому я прийняла рішення про розлучення.

Мама не втручалася, сказала, роби, як знаєш.

За дітьми обіцяла дивитися, хоч і мала вже 67 років, але відчувала, що впорається.

Мама мене виховувала одна. Батька свого я ніколи не знала.

Мамині батьки, щоб уникнути пересудів, відправили її до далекої бездітної родички в сусіднє село, де я і народилася.

Так і жили ми разом, а коли тітки не стало, вона свою хату і переписала на маму.

Нехай маленька, напіврозвалена і стара, але все ж, своя.

Коли мені виповнилося 19, на роботі я познайомилася з Іваном, хлопцем з сусіднього села. Позустрічавшись трохи, вирішили одружуватися.

Незабаром і двійко діточок народилося. Мама дуже тішилася онуками, і тим, що у мене є сім’я.

А я навпаки, все частіше почала помічати, що помилилася у виборі чоловіка і батька для своїх дітей.

За всі роки, що ми прожили разом, Івану не прийшла думка зробити ремонт вдома чи, взагалі, думати про зведення нової хати, бо ця вже геть стара.

Іван все більше прилягав до чарки, а я все частіше думала про розлучення і про те, як допомогти дітям.

Першою в Італію поїхала моя сусідка. А за нею і я, все добре обміркувавши, теж зважилася на цей крок.

Треба сказати, що жодного разу я про це не пошкодувала. Було важко, особливо на початках. Але зате у мене зараз найкрасивіший будинок в селі.

Діти виросли. Доньці я купила квартиру.

Але кілька років тому дочка з зятем і дітьми переїхала на постійне проживання в Польщу, зятю там запропонували гарну високооплачувану роботу.

В селі, в нашому будинку на два поверхи, який я звела за зароблені в Італії гроші, залишився син з невісткою.

Нещодавно також я допомогла сину машину купити. На даний момент я збираю гроші, щоб купити ще й квартиру, бо невістка з міста і в селі жити не хоче.

Я сподівалася, що за все те добро, яке я дітям зробила, вони віддячать мені, але я помилилася.

Ще донедавна моя 87-річна мама була здоровою, наводила лад вдома, поралася на городі.

Але вік бере своє, все почалося з того, що мама почала втрачати пам’ять. Зараз періодами – то нікого не впізнає, то щось пригадує. Таку людину саму вдома без догляду залишати не можна.

Я сподівалася, що у цій справі я можу покластися на сина. Але вони з невісткою вирішили, що це не їхня справа.

Син мені зателефонував в Італію і сказав, щоб я поверталася додому і доглядала бабусю сама. У нього через це почалися негаразди в сім’ї – його дружина не має наміру обходити чужих людей, а йому самому ніколи, бо постійно на роботі.

Я б з радістю поїхала додому до мами. За 20 років я вже достатньо заробила.

Але вже рік, як у мене тут з’явився чоловік. Він мій ровесник, вдівець, без дітей. Живе з своїм стареньким немічним батьком.

Я якраз зараз працюю у них, доглядаю дідуся.

Напевно, вперше в житті я почуваюся щасливою жінкою, бо з чоловіком щастя так і не зазнала.

Але тепер мені доведеться робити нелегкий вибір між особистим щастям і доглядом за рідною людиною.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page