В Італії я працювала дуже багато років. Поїхала туди ще дуже давно зі своєю тіткою з села. Тоді взагалі була рідкість, жінки з України так масово не їздили туди на заробітки, тому, коли я приїжджала в село, мене вважали справжньою багачкою, адже закордон для багатьох асоціювався, як розкіш, ніхто з жінок і гадки не мав, як я там важко працювала і чого коштували мені ті гроші.
Я усім говорила, що працюю на цих заробітках заради своїх дітей, а маю я їх троє: 2 сина та доньку.
Вже діти мої виросли, в кожного своя сім’я. Навіть весілля я всім своїм дітям за свій рахунок зробила.
За ці роки кожному придбала по квартирі. Вирішила щось заробити для себе і повернутися додому.
Вже роки, важко на чужині і я вирішила повернутися додому. Цього разу грошей своїм дітям, як завжди, я не віддавала, просто привезла гостинці, онукам іграшки. Діти здивовано дивилися на мене, бо в кожного були свої плани на мене і гроші мої.
Та я вирішила, що цього разу давати нікому нічого не буду, відремонтую мамину хату і залишу гроші нам з нею на життя, адже мені за нею доглядати.
Я поїхала в село, а діти стали мені телефонувати все рідше. А потім, несподівано, набрала донька. Вона запросила мене на свій день народження. Я дуже зраділа, купила їй квіти і її улюблені парфуми. А коли гості розійшлися, вона підійшла до мене і сказала, що хоче, щоб я їй гроші подарувала, бо мріє відкрити свій бізнес. Я пояснила доньці, що мені теж жити потрібно на щось і грошей у мене, як колись, багато немає. Вона сказала, щоб я знову їхала на заробітки, допомогла їй, як завжди.
Я відмовилася, пояснила, що вік вже не той. Тепер донька зі мною навіть спілкуватися не хоче, ображається. А що вже про синів казати.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
