А коли я розлучилася з чоловіком, то діти мої були вже дорослі. Так, як ми жили в його квартирі, то після розлучення я повернулася жити до мами. Старша донька працювала у місті, вони з подружкою орендували окрему квартиру, а менша – навчалася в інституті, тому жила в гуртожитку.
З мамою також жила моя рідна сестра Дарина, вона була неодружена, хоча їй давно за 40 років. Вони мене підтримали у непрості для мене дні, сказали, що разом з усім впораємося, минуло трішки часу і життя пішло своєю чергою.
В нашому селі, особливо, роботи не було, тому, пару місяців, я заробляла на хліб одними підробітками, але вони у мене не часто були, згодом я зрозуміла, що це не справа. Маю двох донечок, яким маю допомогти, поставити їх на ноги, адже вони й даху над головою свого не мають, а я сама собі ради не можу дати, бо на хліб навіть не маю. Та й хіба то життя, коли сиджу вдома і сама себе картаю, що не можу заробити на шматок хліба з маслом, в той час, коли моїм дітям ще важче. Та й на мамину пенсію жити не хотілося, а сестра, на відміну від мене, в селі давно мала роботу, хоча теж заробляла суцільні копійки.
Тоді я вирішила поїхати за кордон, собі життя покращити і рідним людям допомогти. Вибрала чомусь Італію, бо там багато наших жінок гарно заробляють.
Рік за роком я там звикла, стала добре заробляти, там на чужині мене гріли мрії про те, що життя моїх дітей покращиться і я все для того зроблю. Дівчат своїх заміж віддала, кожній купила по квартирі, на які важко заробляла. А коли приїжджала додому, то ще й добрі гроші давала мамі з сестрою на ремонт хати, бо думала жити буду там, коли повернуся, щоб не заважати дітям. Провела мамі і воду до хати, і газ.
Так спливло більше 10 років, я відчула, що сил вже тих немає і роки вже не ті, і сказала рідним, що повертаюся. Ні доньки, ні мама з сестрою мене не відмовляли, навпаки погодилися, що вже пора і відпочити, бо не молода вже по закордонах гарувати.
Я повернулася знову жити до мами в село, господарювала і влаштувалася на роботу у шкільну їдальню. Гроші не великі, але дохід стабільний, для мене добре, що робота є на місці і їхати до міста не потрібно, та й обід там безкоштовний, загалом добре в моєму віці, як для села, там працювати, та ще й складених грошей залишилось трохи, скільки мені потрібно.
Коли мама з сестрою були на роботі я прибирала в хаті і, випадково, знайшла якісь документи. Виявляється хата вже давно належить моїй сестрі Дарині. Як тільки я поїхала за кордон, мама оформила дарчу на неї. Виходить, що за мої гроші, які я їм постійно висилала, вони робити ремонт в хаті моєї сестри.
Коли мама з прийшли додому, то стали виправдовуватися, що все це формальність. Мама просто думала, що я там вдало влаштую життя, вийду заміж за багатого чоловіка, а в Дарини життя не склалося, тому хату вона хотіла залишити їй.
Мені так прикро стало, як ніколи. Я й не знаю, що робити тепер. Жити з мамою і Дариною мені важко, не можу пробачити. Чому вони стільки мовчали? Чому тоді брали мої гроші на ремонт? Я б може собі купила хатинку маленьку в селі, якби знала про все це.
До доньок напрошуватися не хочу, у них свої сім’ї, зовсім не до мене їм. Хіба що за кордон повертатися, щоб собі на житло заробити? Та сил вже немає на це. Прикро за рідних.
Фото ілюстративне.
