fbpx
Життєві історії
В Італії я на заробітках була багато років. Гроші висилала доньці, зять будинок будував. А потім сама зустріла там чоловіка, вирішили повертатися у Львів, але як же доньці і зятеві сказати, що грошей більше їм не дам

Я, щиро кажучи, ніколи й подумати не могла, що моя донька так відреагує на важливу для мене новину. Мені, дійсно, було непросто з нею говорити про це, боялася, що вона не зрозуміє, а лише засудить.

Хочу розповісти все спочатку, щоб ви зрозуміли мою життєву ситуацію.

Мені зараз 56 років. Сама родом з невеличкого села, яке знаходиться близько біля Львова. Маю в селі цьому невеличку хатинку, вона мені дісталася у спадок ще від мами моєї.

З батьками ми жили в селі, я тут закінчила школу, а потім пішла навчатися в університет. Якраз в той період не стало, на жаль, мого тата.

Згодом я вийшла заміж. Ми з чоловіком стали жити в хаті разом з мамою.

Потім у нас народилася донечка, ми усі дуже любили її і дбали про неї, адже вона була така мила і довгоочікувана для нас усіх.

У нас все гарно складалося. Мій чоловік Матвій дуже старався для нас усіх, він все робив біля хати, зробив невеличкий ремонт, що міг зробити своїми руками.

На роботу чоловік їздив у Львів, ще й підробітки намагався усякі брати, щоб нам вистачало на життя і ми ні в чому не мали потреби.

Я не можу сказати, що ми жили заможно, але не гірші ніж усі, на життя нам грошей вистачало.

Згодом, несподівано для нас усіх, не стало моєї мами, мені непросто далося це.

Далі ми жили втрьох. Більше діток у нас не було, але ми жили щасливо, наша донька Оленка росла гарненькою та розумною дівчинкою. Наша донька була нашою гордістю і нашою надією на майбутнє.

Але, коли Оленці було 11 років, не стало мого чоловіка.

Мені непросто передати той час. Матвій був для мене цілим всесвітом. Він був добрим, турботливим, дуже хорошим чоловіком і таким чудовим батьком, що, здавалося на світі такого немає, а нам з донькою пощастило дуже.

Справа в тому, що він став себе недобре почувати. Ми зверталися до фахівців. Ви тратили усі свої заощадження, ще й в родичів грошей напозичалися чимало.

Та, на жаль, нічого не допомогло.

І я тоді залишилася сама з дитиною на руках.

Я влаштувалася на роботу продавцем в нашому магазині, брала різні підробітки, вдома шила одяг на замовлення, адже шити я вміла добре.

Так минали рік за роком. Важко мені було. Але я віддала по трішки борги, родичі розуміли, чекали кошти і нічого не говорили.

Коли моїй доньці виповнилося 18 і вона вже навчалася в місті та жила в гуртожитку, я вирішила їхати на заробітки в Італію.

Там багато років працювала моя подруга, вона з нашого села і мене з собою забрала.

Спочатку мені було дуже важко, але потім звикла, адже розуміла, що вдома я грошей таких не зароблю, а доньку потрібно поставити на ноги і собі на життя заробити.

Згодом я свою Оленку видала заміж, коли вона закінчила навчання.

Вони з зятем повернулися жити в наше село, в хату моєї мами.

Я висилала дітям гроші, зять мій робив в хаті ремонт. Збудував другий поверх, альтанку зробив, паркан поставив. Діти купили машину, побудували гараж.

А я, поки працювала в Італії, познайомилася з Іваном, він сам зі Львова, з бригадою на заробітки приїхав. Він вдівець, дітей у нього немає. Самотній, але дуже добрий чоловік. Тут на чужині він став мені найріднішою розрадою, близькою людиною, яка розуміла мене.

Я щиро покохала. Але не знала, як доньці сказати, адже вона дуже тата любила, тому й нікому не казала про свої почуття.

А нещодавно зрозуміла, що працювати мені важко, втомилася дуже, роки немолоді. Дітям допомогла і собі копійку зібрала, пора б додому повертатися.

Іван підтримав мене і теж повернувся до Львова. Іван покликав мене заміж і сказав, щоб ми разом жили в його квартирі, в місті роботу собі знайдемо і дітям надокучати не будемо.

Я приїхала додому. Але не знала, як почати розмову з донькою.

Якось ввечері, коли зятя не було вдома, я покликала Оленку на кухню і сказала, що в мене до неї є серйозна розмова.

Вона лише посміялася.

Виявилося, що донька вже все знала від людей. Я вже приготувалася чути її незадоволення. А вона щасливо сказала:

– Мамо, якщо ти щаслива – то я ще щасливіша за тебе, благословляю тебе, моя дорога.

Я навіть подумати не могла б, що моя донька так відреагує.

Я дійсно щаслива, що виховала таку дитину. Хороша мати, гарна дружина і найкраща донька.

А написала я, адже читаю багато розповідей про невдячних дітей заробітчанок.

Але це не так. Я щаслива мама і дуже добре виховала свою дитину.

Будьте щасливі і майте щастя від дітей. Гроші в житті не головне, більше потрібно приділяти їм часу. Хіба не так?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page