Марія виросла в родині, де в батьків було троє дітей: вона і два молодші брати. Їх сім’ї завжди було важко.
Її мати, Олена, з дитинства привчала дітей до самостійності та праці. Вони працювали на землі, допомагали татові, а мати, хоч і була завжди вдома і тримала велике господарство і корову, але часто працювала в сусідніх селах або на сезонних роботах.
Олена була надзвичайно сильною та працьовитою жінкою, яка вміла триматися в будь-яких ситуаціях.
Вона не любила скаржитися на життя, завжди знаходила способи вирішити проблему, і навіть коли не вистачало грошей, робила все, щоб її діти не відчували бідності і жили не гірше інших дітей.
У своєму шлюбі Олена і Павло прожили більше двадцяти років. Жили вони хоч і добре між собою, але з бідності вибратися ніяк не могли.
Але з часом Олені довелося виїхати на заробітки до Італії, щоб допомогти родині вибратися з важких фінансових труднощів.
Павло був старший за дружину, але все одно продовжував працювати на місцевій фермі. Тому Олена вирушила до Італії, залишивши трьох дітей на піклування чоловіка.
Марія, старша донька, була вже дорослою, але все одно вдома її завжди було багато роботи. Вона допомагала татові з господарством.
Десять років Олена працювала в Італії, заробляючи гроші, яких не вистачало для нормального життя в Україні. Всі свої заробітки вона завжди ділила між своїми дітьми порівну.
Сини отримували свою частку для навчання та забезпечення своїх сімей, а Марія з чоловіком отримували гроші для будівництва власного будинку.
Олена знала, що її родина потребує грошей, тому не шкодувала сил та часу на роботу і повертатися додому зовсім не спішила.
Вона постійно надсилала додому кошти, підтримувала сімейний бюджет, не забуваючи навіть про дрібні витрати своїх дітей. Вона багато працювала, не мала відпусток і могла зрідка лише, на короткий час, їздити додому.
А коли приїжджала до себе в село, залишалася тільки кілька тижнів, а потім відразу знову вирушала на чужину, бо гроші були потрібні і вони швидко закінчувалися.
За час, коли Олена була на заробітках діти пороз’їжджалися з батьківської хати, усі, завдяки матері, стали краще жити, донька будинок добудувала з чоловіком, а сини квартири взяли в кредит.
Але, на жаль, за цей час, не стало чоловіка, хатина стояла пусткою і Олені вже самій не хотілося повертатися туди, адже там все нагадувало про її Павла.
Та швидко час минув, і ось одного дня Олена повернулася додому. Вона приїхала коли вже значно втомилася. Вона втратила багато сил і здоров’я, що не змогло не вплинути на її ставлення до життя.
Олена була радісна, що знову вдома, однак помітила, що родина змінилася.
І тоді почалося найскладніше. Олена, повернувшись в Україну, зрозуміла, що донька вже зовсім не готова піклуватися про неї. Всі ці роки, поки Олена була на заробітках, Марія зазвичай віддавала свої сили на роботу, на дітей і на чоловіка, а про те де буде матір на старості і що буде з нею, вона й не подумала зовсім.
Коли Олена почала відчувати себе слабкою, часто недужати, зрозуміла, що їй буде потрібна допомога. Вона надіялася, що її донька буде готова підтримати її в старості. Але Марія, яка раніше була така турботлива, відмовилася від догляду за матір’ю.
Марія часто пояснювала це тим, що її власне життя стало важким: вона мала роботу, маленьку дитину, і не могла повністю приділити час матері.
Відмовившись від цього, Марія залишала Олену з важкими думками, сподіваючись, що хтось інший знайде рішення.
А от невістка Олени, дружина наймолодшого сина, Лариса, показала зовсім іншу сторону. Лариса була молодшою. Вона вирішила, що не можна залишати свою свекруху на старості років на самоті.
Лариса стала доглядати за Оленою, піклуватися про її здоров’я, забезпечувати її необхідними речами, в аптеку постійно ходила для неї, не взявши ні копійки.
Всі ці роки Лариса намагалася не тільки допомогти Олені фізично, але й морально підтримати її. Вона зрозуміла, що життя інколи ставить людей у складні ситуації, але важливо залишатися людьми, навіть коли це досить непросто.
Лариса ніколи не шкодувала про те, що стала допомагати своїй свекрусі. Вона вважала, що це її обов’язок, адже мати її чоловіка зробила все, що могла, для родини.
Матері жилося добре у невістки, хоча постійно думала, чому ж не донька її доглядає, на яку вона так сподівалася всі роки. Дуже шкодувала, що помилялася, не потрібно було гроші ділити між всіма, а віддати більшу частину тому, хто доглядатиме її на старості років.
Олена прожила ще кілька років під опікою Лариси, вона була вдячна невістці за її людяність та підтримку в останні роки життя. Але дуже картала себе, що нічого не може змінити і віддячити їй сповна. Вже просто не було чим.
Де мати помилилася? Як краще їй вчинити потрібно було?
Фото ілюстративне.
