fbpx

В Іспанії я заробила гроші на нову квартиру, але вирішила, що якщо я продам квартиру свекрухи, то зможу навіть будинок собі купити, все ж на пенсії зручніше у приватному будинку жити. Та сини з невістками мене в цьому не підтримали, вони вважають, що будинок мені одній ні до чого, що мені і квартири вистачить. Така їхня подяка за все, що я для них зробила

Мої сини, а точніше невістки, почали говорити, що мені одній будинка цілого не треба, вистачить і квартири

В цьому році я повернулася додому не на свята, як завжди, я їхала з конкретною метою – продати свою стару квартиру, і нарешті купити для себе нове житло.

На заробітки в Іспанію я поїхала ще 18 років тому, і основне моє бажання було забезпечити себе і дітей житлом, бо сама прожила в невістках з свекрухою, і знаю, як це непросто, коли не маєш власного кута.

Я вийшла заміж в 19 років, а в 20 вже у мене народився перший син.

Чоловік після весілля привів мене до своєї мами, так я з нею в її квартирі і прожила 20 років, поки на заробітки не подалася.

Жити з свекрухою було дуже важко, навіть згадувати про це не хочеться, як мінімум, гам усім там було дуже тісно.

Це була звичайна двокімнатна квартира з маленькою кухнею, на якій дві господині не могли навіть розминутися.

У нас з чоловіком народилося два сина, ми всі тіснилися в цій маленькій квартирі, я постійно думала про те, що дітям треба щось дати, а що ми можемо дати, якщо самі нічого не маємо.

Я просила чоловіка, щоб він десь шукав бригади, які їздять за кордон, але про заробітки чоловік нічого і слухати не хотів, казав, якщо мені треба, то щоб я сама і їхала.

Його слова я прийняла до уваги, дочекалася слушного моменту, коли мої хлопці вже пішли вчитися, і сказала чоловікові, що якщо він не хоче, то поїду я.

Він не мав нічого проти, навіть зрадів, а от від свекрухи я тоді вислухала багато чого.

Подалася я в Іспанію, і хоч було важко з роботою, та легко на душі, бо за роки спільного життя з свекрухою я пережила стільки, що жодна важка робота не могла з цим зрівнятися.

Я почала заробляти, але гроші додому не присилала, бо хотіла зібрати необхідну суму для покупки квартири.

Збирала я 10 років – за перших 5 років я придбала одну квартиру, ще через 5 іншу, і таким чином я виконала свою основну місію – забезпечила синів житлом.

Далі стала заробляти для себе, бо розуміла, що як повернуся, то до дітей не піду, треба мати щось своє.

Сім років тому не стало моєї свекрухи, а три роки тому пішов у засвіти і мій чоловік, то ж квартира, в якій ми колись всі разом жили, залишилася мені.

Та я не хотіла в неї повертатися, забагато неприємних спогадів там було.

Я мала гроші на нову квартиру, але вирішила, що якщо я продам квартиру свекрухи, то зможу навіть будинок собі купити, все ж на пенсії зручніше у приватному будинку жити.

Приїхала я додому, продала квартиру, підшукала собі гарний варіант будиночка, і ось тут почалися неприємності.

Мої сини, а точніше невістки, почали говорити, що мені одній будинка цілого не треба, вистачить і квартири.

А гроші, виручені за бабусину квартиру, я маю віддати їм, адже у них діти ростуть, їм треба думати про розширення житлоплощі.

Діти цим мене дуже засмутили, і мені зараз дуже прикро, адже мене стільки років не було вдома, я ж про дітей подбала, а вони вважають, що я не маю права забирати гроші від продажу квартири собі.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page