fbpx
Життєві історії
В грудні у невістки був день народження, приїхали її батьки, і за столом сват сказав, щоб я свою квартиру молодим лишала, а сама їхала жити в село, там у мене будинок є. До пенсії мені ще 5 років, тому я відмовилася кудись з своєї хати йти, тепер зі мною не розмовляють ні діти, ні свати

Чоловіка мого не стало 10 років тому, у нас є двокімнатна квартира. Сергій – мій єдиний син, він після весілля привів невістку додому.

Наречена сина свого житла не мала, тому я сама запропонувала їм переїжджати до мене.

Весілля ми зробили невелике, у мене грошей особливо не було, у сватів теж.

Обійшлися скромним святкуванням, зібралися найближчі родичі. І відразу після весілля молоді почали жити у мене.

Якось свати мої прийшли до мене в гості і поцікавилися, чи далеко мені ще до пенсії. Я відповіла, що ще 5 років.

Про цю розмову я відразу забула, бо не зрозуміла, до чого вони клонять. Стали ми жити в моїй квартирі. Проблеми почалися майже відразу після їх переїзду.

Тетяна нічого не робила вдома, максимум – за собою чашку помиє, це все. Ну і свої речі випрає, але в машинці це не так вже й важко.

А ось щоб зробити серйозне прибирання – у залі пропилососити, у коридорі підлогу протерти або туалет помити, тут уже не її справа.

Я сама все робила, бо не хотіла зайвий раз турбувати невістку, вона ж завжди казала, що вона в цьому будинку гостя, тож прибирати нічого не збирається.

Оскільки діти жили зі мною, то всі свята ми відзначали у мене. І Новий рік, і день народження, і релігійні свята – завжди збиралися в моїй квартирі. Свати також щоразу до нас приїжджали.

Для того, щоб гідно накрити стіл і добре зустріти гостей, я сама і готувала, і накривала.

Невістка мені в цьому ніколи не допомагала, навіть стіл не накриє, не кажучи вже, щоб до плити стала.

В грудні у невістки був день народження, приїхали її батьки, і за столом сват знову почав мене питати, коли мені на пенсію вже.

Я здивувалася такому питанню, а він і каже, що, мовляв, як я вийду на пенсію, добре було б молодим квартиру залишити.

А я куди – питаю. А він мені каже – свахо, так у Вас будинок є в селі, туди і їдьте.

Будинок дійсно є, лише будинком його важко назвати. Дістався він мені від бабусі, і в ньому майже 20 років ніхто не жив.

Всі зручності на вулиці, ремонт треба робити. Як туди переїжджати, я просто не уявляю, тому відразу відмовилася.

Свати образилися, і тут невістка новину видає – вона дитину чекає.

І було б добре, якби я подарувала свою квартиру майбутньому внукові, а сама в село поїхала, вони обіцяють ремонт взяти на себе.

Невістці я відповіла те, що і її батькам. Нікуди з своєї квартири поки не йду, мені до пенсії ще далеко.

Зі мною ніхто не розмовляє вже більше двох тижнів.

Питаю сина, де будемо зустрічати Новий рік. Він відповів, що свято вони з Тетяною зустрічатимуть у її батьків.

Мене з собою не запросили, а я їх щоразу на всі свята до себе кликала.

Дуже прикро від слів сина. Я бажаю їм щастя, але в село їхати не можу, принаймі зараз.

І що це за мода така зараз, чекати на житло батьків? Не думала я, що мій син на таке здатен.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page