Я думала, що ми з донькою найважливіші в житті мого чоловіка, але з’ясувалося, що це не так. Чоловік завжди розповідав, що його сім’я – це ми, а тепер з’ясувалося, що тільки улюблена матуся. Інакше я не розумію, чому я перу руками, а мамі чоловік мамі оновив всю техніку.
Разом ми вже чотири роки тому. Після того, як ми розписалися, ми почали жити в моїй однокімнатній квартирі. Як чоловік і свекруха не переконували мене, що можна пожити у неї, мою квартиру здавати і збирати на іпотеку, я не погоджувалася. Не хотіла я жити на території свекрухи. Це була принципова позиція.
Відносини з мамою чоловіка у мене нейтральні, я дуже хотіла, щоб так воно і збереглося. А при спільному проживанні вони б точно зіпсувалися. А я цього не дуже хотіла.
Чоловік не був згідний зі мною, але тему переїзду більше не піднімав. Два роки ми складали гроші, щоб купити більше житло, а потім я зрозуміла, що чекаю дитину.
Коли народилася дочка, з накопиченням на іпотеку довелося почекати. Я була в декреті, а зарплата чоловіка давала нам можливість жити, але не відкладати.
Потім стало складніше, бо чоловік втратив роботу. Наступну роботу чоловік шукав довго, перебивався якимись підробітками, але все це було несерйозно. Я з декрету теж вийти не могла, нашу фірму відправили у відпустку за свій рахунок на невизначений час. Роботу чоловік знайшов, хоча і з більш низькою зарплатою, в порівнянні зі своєю колишньою.
Тепер нам вистачало тільки на життя, причому в режимі затягнутих поясів. Тому коли зламалася пральна машинка, для нас це стало справжньою проблемою. Чоловік сказав, що купити машинку ми собі дозволити не можемо. Ну, що робити – довелося прати руками. А з маленькою дитиною прати доводилося мало не щодня. Думаю, що всі, хто пам’ятає цей процес прання в тазику великих обсягів білизни мене зрозуміють.
Я так прожила пів року. Шість місяців чоловік заявляв, що ми не можемо собі дозволити машинку, а я вірила. Поки не прийшла на день народження до свекрухи. Я у неї в гостях не була давно, майже два роки тому.
У квартирі свекрухи було багато змін. Нова мікрохвильова піч, мультиварка, телевізор, робот-пилосос і пральна машинка з сушаркою – всього цього раніше не було. Помітивши мій зацікавлений погляд, свекруха похвалилася, який у неї син молодець, всю техніку їй поміняв. Вона побачила моє здивування і зрозуміла, що сказала зайве, тому згорнула тему і почала розмову про внучку.
Чоловік теж все зрозумів, але я не стала влаштовувати сцен при свекрусі і її гостях. А ось вдома ми поговорили. Він не став чекати, коли я почну і сам спробував почати.
За його словами виходило, що від стрибка напруги у мами вдома погоріла техніка. Холодильник вдалося відремонтувати, а ось пралка, чайник і телевізор вийшли з ладу остаточно. Мама дуже засмутилася, тому, як хороший син, чоловік вирішив заповнити мамині втрати, ну і прикупити дещо понад того.
– Вона літня людина! Їй складно прати руками, без телевізора вона відчуває себе самотньою.
Він мене переконував, що це його обов’язок – полегшити життя літньої матері. Полегшення долі дружини в його обов’язок, мабуть, не входило. Мені ж з маленькою дитиною на руках абсолютно нічого робити, чому б і не попрати руками?
На чоловіка я образилася. Поки розмовляти з ним бажання немає ніякого. Мало того, що він кинувся покращувати життя матері, а не мені, так ще, як з’ясувалося, зробив це за рахунок залишків наших накопичень, не запитавши у мене. Але ж ці гроші ми заробляли обоє.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
