В моєму сімейному житті мене влаштовує все, крім родичів мого чоловіка. Ми одружені уже сім років, у нас підростає двоє дітей. Чоловік багато працює, намагається нас добре забезпечувати. Чоловіка свого люблю, але іноді він мене дратує. Справа в тому, що у нього дуже велика і дружна родина. На кожне свято вони збираються разом, великою компанією, і завжди є багато дітей. Не важко уявити собі, який галас і гам панує на цих застіллях.
Мене виховували трохи по-іншому, тому я до такого звикнути ніяк не можу. Я поважаю сім’ю свого чоловіка і їх традиції, але до посиденьок такого типу ставлюся негативно: по-перше, в такій великій компанії може проскочити лайка, яку тут же запам’ятовують наші діти, а, по-друге, я банально не знаю, про що можна спілкуватися з його родичами. Я майже не п’ю, і мені не дуже приємно сидіти серед захмелілих людей, які голосно спілкуються і іноді співають за столом пісні. Та й теми їхніх розмов мені підтримувати щось не дуже хочеться, відверто скажу – не мій рівень.
Тому найчастіше виходить так, що всі присутні на святі люди веселяться, а я тихо сиджу в кутку, приношу і відношу тарілки, дорізаю салати, мию посуд і слідкую за своїми і чужими дітьми. Думаю, зрозуміло, що такі заходи, на яких я не відпочиваю, а працюю кухарем, аніматором і прибиральницею, мені не до душі.
Зате мого чоловіка все влаштовує! Він веселиться разом з усіма, не звертаючи увагу ні на мене, ні на наших дітей. Тягне нас до своїх батьків на кожне свято, без винятку, і я не знаю, як його відучити від цього.
Я сто разів пропонувала йому йти на сімейне збіговисько без мене, але його це не влаштовує. Для чоловіка це питання принципу – щоб вся сім’я в святковий день зібралася за одним столом. При цьому він не враховує ні мою думка, ні те, що у мене теж є свої родичі, з якими ми теж могли б провести час. Для чоловіка важливі тільки традиції його сім’ї.
Одного разу я відмовилася йти до свекрів в гості, сказала, що погано себе почуваю, так чоловік образився, надувся, ходив злий по квартирі. Свекруха телефонувала разів зо п’ять, радила, що робити, щоб мені стало краще. В результаті, я не витримала і здалася – ми таки пішли в гості, після чого я і справді почала себе почувати зле.
Без мене чоловік відмовляється відвідувати застілля своїх родичів. Каже, що якщо він прийде один, то всі вирішать що ми посварилися. Я пропонувала хоча б дітей залишати з нянею, щоб я змогла посидіти разом з усіма, але так він теж не хоче: на святі завжди присутні їх двоюрідні братик і сестричка, з якими вони повинні гратися.
Вся ця тяганина почалася незадовго до весілля, і триває вже багато років. Я не знаю, як змінити ці традиції, які мені геть не подобаються. Хочеться вже якось провчити чоловіка, щоб він від мене відстав: прийти на їх сімейне свято, і перекласти всі обов’язки на нього, але він навряд чи стане щось робити.
– Вийшла заміж – терпи, і поважай сім’ю свого чоловіка, – радить мені моя мама.
Але я відчуваю, що більше так не можу. Мені дуже хочеться, щоб хоча б частину свят ми проводили у себе вдома, вчотирьох: я, чоловік і діти. Я мрію хоч раз розслабитися, і побути в затишній для себе атмосфері: покликати в гості друзів або свою сестру, і відсвяткувати культурним, тихим застіллям. Але з родиною мого чоловіка – це просто неможливо. Дійшло до того, що я перестала любити свята.
Фото ілюстративне – pinterest.
