До свахи на день народження ми спочатку їхати не збиралися, але потім собі подумали, що буде якось негарно, якщо ми її не привітаємо.
То ж я купила недорогий чайний сервіз, і ми з чоловіком вирушили до свахи в гості.
Кілька місяців тому наш єдиний син Віктор одружився. Все вийшло трохи не так, як ми собі уявляли.
Ми з чоловіком доволі заможні люди. У нас є своя власна фірма, чоловік директор, я бухгалтер, справи йдуть добре, на життя нам вистачає.
Син не захотів йти в бізнес, він поступив в медичний університет, хотів стати лікарем, як його дідусь, мій батько.
Віктор став студентом і постійно з захопленням розповідав про свою одногрупницю Оленку, говорив, яка вона гарна і розумна.
А коли закінчив університет, привів цю Оленку до нас додому і сказав, що це його майбутня дружина.
Віктор нас попередив, що вони з Оленкою поки що просто підуть в РАЦС, а потім ми в родинному колі відзначимо це в якомусь затишному ресторанчику.
Розписалися молодята в січні, в ресторан приїхала наша сваха, мама Оленки.
Проста така жінка, відразу видно, що багато працює.
Одягнена вона була по-простому, я навіть тоді подумала, добре, що ми не робили весілля, а то перед родичами мені було б соромно.
Віра подарувала дітям лише 5 тисяч гривень, в той час як ми їм дали квартиру в центрі міста і придбали авто для сина.
Посиділи ми в ресторані, сваха в основному мовчала, було видно, що в нашому товаристві вона почувала себе не зовсім комфортно.
До дітей я особливо не втручалася. Віктор з Оленкою влаштувалися на роботу, а ми з чоловіком допомагаємо їм чим можемо.
Від Оленки я дізналася, що у її мами в минулу суботу ювілей, 50 років.
Мені не так хотілося її привітати, як дуже захотілося побачити, як вона живе.
Тому ми вирішили поїхати до неї під приводом святкування її дня народження.
Купили сервіз і квіти, вирушили в дорогу. Це була наша перша поїздка до свахи в село.
Коли ми на своєму дорогому авто під’їхали до будинку свахи, були здивовані тим, як вона живе.
Сказати, що небагато, це нічого не сказати. Віра теж дуже збентежилася, побачивши нас на порозі.
Але запросила нас увійти. Гостей вона не чекала, але хутко накрила стіл, і вийшло доволі непогано.
За ті дві години, що ми спілкувалися, я дуже захопилася цією дивовижною жінкою.
Не зважаючи на те, що будинок був старий, в кімнатах було ідеально чисто.
Город, господарка – теж в чудовому стані.
До того ж, Віра щодня ходить на роботу, працює на пошті листоношею.
Швиденько зробить свою роботу і біжить додому, бо вдома на неї чекає мама, за якою вже протягом багатьох років Віра доглядає.
Доньку сваха ростила сама, Оленка добре вчилася в школі, тому без проблем поступила на державну форму навчання в медичний університет.
Мріє дівчина вивчитися і вилікувати бабусю.
В хаті Віри було по-особливому затишно і тепло. Мені навіть не хотілося від неї їхати додому.
За столом я непомітно витягнула з гаманця 200 євро і поставила в конверт. Дала Вірі, мовляв, забула її привітати.
Впевнена, вони їй пригодяться. А нам з свахою треба в мирі жити, бо тепер ми родичі!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.