Вперше Марія зустріла Степана на танцях. Їм тоді було по по вісімнадцять років. Сподобалися один одному відразу. Так все літо і проходили, а восени Степана в армію покликали. Хлопець листи обіцяв писати, бо в той час служили по два роки. Марія щодня заглядала в поштову скриньку, все вісточки від коханого чекала. А через рік приїхав Степан у відпустку. Вдень Степан у себе в селі батькам допомагає, а Марія – у себе вдома, бо вона з іншого села. А ввечері сідав Степан на мотоцикл і мчав до Марії.
Інколи так пізно приїжджав, що батьки вже спали, так Марія прислуховувалася до скрипу хвіртки і лише почує цей ледь вловимий звук, зараз же до коханого через вікно. Степан обіцяв, що як через рік повернеться, так вони відразу і весілля зіграють. Степан повернувся служити, а через дев’ять місяців Марія народила сина. Дівчина написала про це в листі коханому. Джерело
Через місяць в гості приїхали батьки Степана – «подивитися на внука». Свекор ніби зрадів дитині, але свекруха заявила, що син на їхнього Степана зовсім не схожий. Більше батьки Степана не навідували ні Марію, ні свого онука. Всі ніби забули про них зовсім. До неї дійшла чутка, що Степан вже повернувся з армії, але і він не спішив на сина дивитися. Тоді Марія зібрала дитину і сама до нього в село поїхала. У воріт її зустріла свекруха і ошелешила, що Степан скоро одружується.
В день весілля Степана Марія приїхала в районний будинок культури, де проходила реєстрація, але в зал її не пустили. Вона плакала в коридорі, а коли молоді виходили з залу, крикнула прямо при гостях: – Степане, схаменися, це ж твій син! Далі не пам’ятає, як бігла за молодятами і несамовито кричала крізь натовп гостей: – Я завжди буду тебе чекати і прислухатися до хвіртки. Вона і сама не знала, навіщо крикнула про хвіртку, просто вирвалося. Але відтоді Марія чекала, ночами вона чула не тільки плач свого малюка, але і кожен звук на вулиці. Все вірила, що коханий одумається.
***
Минали найкращі роки Марії, син підростав, а жінка ні на кого з чоловіків навіть не глянула, вірила, що наступить день, рипне хвіртка і Степан повернеться до неї. До неї кілька разів сватався хороший сусідський хлопець Михайло, але отримавши від неї низку відмов, одружився з приїжджою вчителькою. Люди в селі дивувалися Марії: деякі, засуджували, що заміж не виходить. А інші з розумінням ставилися: «Чекає свою любов…».
Марія сину про батька розповіла, він навіть кілька разів бачився з ним, але Степан байдуже поспілкувався з хлопцем і Віктор не став до нього їздити. Натомість хлопець подружився з сусідом Михайлом, тим, що пропонував Марії заміж. На той час Михайло вже розлучився, бо його дружина не хотіла в селі жити.
Полагодити хвіртку брався кілька разів батько Марії, та вона просила його, щоб він цього не робив. Батько не перечив дивному проханню доньки. Віктор перед армією теж спробував полагодити стареньку хвіртку, але Марія вихопила інструменти і попросила сина не чіпати. Віктор пішов служити, тепер вже від нього Марія щодня чекала листа, як колись від Степана.
В той день Степан мав повернутися додому. Марія наготувала смачних страв, а потім здогадалася, що не все купила. То ж вирішила швиденько в район скочити. Повернувшись з райцентру, Марія дізналася ще на автобусній зупинці, що приїхав її Віктор. Марія чимдуж побігла додому. Але ще здалеку побачила, що хвіртка знята з петель і поряд з нею возяться син і Михайло Іванович.
Марія кинулася на шию синові, заплакала і сказала: – Синку, яка я рада, що дочекалася тебе! А далі, не звернувши жодної уваги на хвіртку, покликала чоловіків в будинок частувати. Весь вечір вони проговорили, ніби й не було розлуки. Тихо, по сімейному. Михайло подивився на Марію і мовив: – Дочекалася ти, Маріє, сина; може наступить той день, коли і я тебе дочекаюся.
Ту ніч Марія не спала, думала над словами Михайла. Вона раптом зловила себе на думці, що вперше за багато років більше не прислухається до стуку хвіртки; від цього нового відчуття їй стало легко на душі. Марія не могла дочекатися ранку, щоб повідомити Михайлу, що вона згодна почати з ним новий етап у житті.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.