fbpx
Breaking News
Скільки себе пам’ятає, Стефа завжди мріяла про синів. Пpоблеми у родині почалися тоді, коли Андрій привів додому кохану дівчину. Ой, не такої невістки хoтіла ця влaдна жінка
Микола пiшов від дружини, бо завжди хотілося йому бачити поряд із собою справжню жінку. Ось і знайшов собі Олю. Тепер сам прасує сорочки, варить їсти, миє посуд. І сняться йому ночами Світланині рулети й ватрушки
На сватанні Марія вела себе надто звеpхньо, і це незважаючи на те, що батьки Світлани прийняли сватів з відкритою душею. Невеличке приміське сeло гуло від новини – від Марії Пелихи невістка з дому пішла, і сина забрала
— Ох, мамо! За що мені така доля? Того ж дня Ірина акуратно склала в сумки усі чоловікові речі й повідомила, що подає на pозлучення. А сільське жіноцтво, почувши новину, аж сплескувало руками: ну як таке могло статися
Татко для Алінки. Коли дівчинка підросла, сказала, що хоче змінити прізвище на татове, адже єдиним справжнім татом для неї є Максим
Життєві історії
В день мого вiд’їзду всi плакали. I так менi було гiрко, що готова була вистрибнути i вернутись до дiтей. Не повернулася. За кордон поїхати мене змусили злиднi. Чоловiк-aлкoголiк, кадрове скорочення на заводi

За кордон поїхати мене змусили злиднi. Чоловiк-aлкoголiк, кадрове скорочення на заводi… А дiти пiдростали i вимагали пiдтримки. Заробити грошi на все було важко одній. А заради своїх рiдних я б гори звернула. Тому й поїхала за моря та океани.

Перший рiк заробiткiв без рiдних, без дiтей був важким. Було нестримне бажання зателефонувати додому — там донька i син, старенька сива мати. Але, на жаль, не мала можливостi.

На таку розкiш не було нi копiєчки.

Вдень прибирала панськi будинки, ввечерi – в ресторанi як офiцiантка пiдносила тим панам вечерю на пiдносi. Коли чула голос дiтей, то була єдина радiсна мить.

Читайте також: Степан молоду кoханку в сусідньому селі завів. Усі про це знали, всі про це говорили. До дружини та діток завжди мав за що вчепитися і завжди в хаті крик, лaйка. Не мала бідолашна Надя життя й далі, допоки стрaшне гoре не оповило дім

Аби поїхати додому, працювала 5 рокiв. Адже вибратись з чужої країни можна, лише офiцiйно влаштувавшись на роботi. Якби поїхала до дiтей, то вже б нiколи не повернулась в Iталiю вдруге. Для мене це означало повернутись до злиднiв i напiвголодних буднiв. Тому й не приїжджала. Але кожного мiсяця зi своєї зарплати половину суми я висилала дiтям i мамi на проживання. Хотiла, щоб вони нi в чому не знали вiдмови.

Пiсля довгих 5 рокiв я нарештi ступила на рiдну землю i готова була її цiлувати. Мене зустрiли родичi й дiти. Ту радiсть я пам’ятаю досi. Моя доня саме закiнчувала школу, а син одружився. Дениско привiв до хати молоду вагiтну дружину, тож скоро я стану бабусею! Моя Маринка була найкрасивiшою випускницею в школi. Гарна темноволоса дiвчинка, струнка i дзвiнка. Приємно здивувала мене своєю нiжнiстю i турботливiстю. Я вперше зрозумiла, що вона виросла.

…В день мого вiд’їзду всi плакали. Найболючiше було дивитись у глибокi, мокрi вiд слiз очi доньки. “Мамо, не їдь!” — благала вона. Але я вважала, що мушу. Виросте, то й подякує. Вже в автобусi, який вiз мене до Рима, я подумала, що пiдтримую дiтей матерiально, але нищу морально. I так менi було гiрко, що готова була вистрибнути i вернутись до дiтей. Не повернулася…

Донька вступила до унiверситету. Поїхала у велике мiсто. Кожного мiсяця я висилала їй грошi на оренду квартири, на навчання, одяг, на все, що просила. Але з часом суми збiльшувались. Їй усе мало i мало. Коли я телефонувала, то на iншому кiнцi було чути радiсть i гамiр компанiї.

А потiм Дениско розповiв, що моя донечка курить, п’є aлкo+гольнi напої, має багато друзiв, додому приїжджати навiть не думає. Почувши таку звiстку, думала одразу їхати додому, рятувати дитину. Але ж це не вихiд! Маринка доросла, не за руку ж її тримати? Що я зроблю, коли навiть поруч буду? Я подумала, що це все минеться. Хто ж не хоче веселого студентського життя? Нi, моя Марина не зiб’ється з дороги.

Так минуло ще п’ять рокiв. Десять довгих рокiв я провела на чужинi. Цього року я вже вирiшила повернутися додому назавжди.

Чекала в аеропорту на рiдних, але мене ніхто не зустрів. Самотужки дiсталась додому. Тут i син з дружиною, i внук. У них своя сiм’я. Мами вже нiкому не треба. Доньки вдома я не застала. Син розповiв, що вона вже пiвроку додому анi ногою не ступала. Я, схвильована, зiбралась їхати до неї. Думаю, одразу й подивлюсь, на що давала стiльки грошей, зароблених важкою працею i потом.

…Дверi вiдчинила струнка дiвчина з розтрiпаним волоссям. Я не впiзнала своєї дитини! Спочатку хотiла переконати себе в тому, що помилилась помешканням. Аж нi — це моя Марина. А вона мовчки дивилась на мене кiлька секунд, а тодi спитала: “Ви хто?” Я не могла повiрити — рiдна донька мене не впiзнає! Та невже я так змiнилася? А фотографiї? Я ж надсилала їх!

Виявилось, що в Маринки вже зовсiм iнше життя. Свiй побут i квадратнi метри дiлить з дорослим чоловiком. Йому поза тридцять. Роботи в нього немає — тiльки пiдробiток на будiвництвi. Донечка лише закiнчує унiверситет. Втiм, чи отримає вона диплом? На заняттях востаннє була тодi, коли й у рiднiй хатi.

Не можу зрозумiти, як настав той момент, коли я втратила дiтей. Досi не знаю, куди подiлись мої малята. Я залишала їх ще такими дiтьми, а застала дорослими й чужими менi людьми.

Того вечора я не залишалась ночувати в дочки. Вона й не просила. Вдома я проплакала цiлу нiч, а на ранок на моїй головi побiльшало сивого волосся. Такого заробiтчанського хлiба не бажаю бiльш нiкому. Вiдстань роздiляє рiдних людей, забирає сiмейнi цiнностi, руйнує сiм’ї.

Не знаю, чи вдасться менi коли-небудь вiдшукати в Маринці свою донечку. Адже я сама її залишила в той час, коли вона так сильно потребувала мами.

Related Post