Мені 33 роки, у шлюбі я вже 8 років. Зараз ми живемо в своїй квартирі, яку нещодавно купили самі, але перших 7 років ми прожили разом з свекрухою. І цього вистачило, щоб наш шлюб зруйнувався.
Заміж я виходила по любові. Я єдина дитина у батьків, але дуже цілеспрямована, любила вчитися, розвиватися, знаю кілька іноземних мов, відповідальна. Тобто я ніколи б не залишила себе і свою сім’ю без вечері, була охайна, заробляла непогано, почала збирати на квартиру ще до шлюбу. Але тоді для моєї новоспеченої свекрухи цих моїх якостей було замало.
Вона завжди знаходила причину, за що мені можна зробити зауваження. Не закрила вікна, не дбаєш про чоловіка (тобто її сина) – не сказала йому помитися. Один раз влаштувала сцену, коли я зібралася на корпоратив, чоловік був не проти, а другий раз, що я купила собі косметику, мотивуючи тим, що завжди я буду такою «марнотраткою». До слова тоді я працювала на двох роботах, ми відкладали на квартиру всією сім’єю, і жили у неї.
Я мовчала, але щоразу ставало все нестерпніше, я не очікувала, що мене чекає таке ставлення після заміжжя, хтось буде тріпати мені нерви, стежити, перевіряти. Чоловік, правда, мене захищав. Ці гіркі суперечки періодично повторювалися, раз на місяць точно.
Я терпіла, думала, що заради чоловіка буду терпіти і негоже через неї розлучатися, що все дрібниці, головне – ми як і раніше любили з чоловіком один одного. Але поки сиділа в декреті, це було справжнє пекло. Я повинна була давати турботу своїм дітям, а вона завжди приходила і казала – ти ж мати, встигай, і за моїм сином дивись і за своїми дітьми.
Речі я собі майже не купувала, якщо щось і хотіла купити, то була сцена, типу ти не заробляєш ще й на щось розраховуєш. Чоловік казав: «Я ж тобі дав гроші, йди і бери». А я щоб уникнути лайки, я нічого не брала. Свекруха завжди стежила за тим, що ми купуємо, за яку ціну. Мотивувала тим, що її син єдиний хто працює, і я повинна цінувати це.
Щоби у нас в сім’ї не сталося, винною завжди була я.
Потім свекрусі мене стало замало і вона почала поливати брудом мою маму, хоча та їй нічого не робила, типу будеш така ж, як мама. До слова, моя мама – людина старого гарту, дуже порядна, чесна, відкрита, не жадібна, не хитра. Але не заробили на квартиру мені, тому, за словами моєї свекрухи, мама вона погана мати.
Так, батьки не змогли мене забезпечити житлом, але вони мене одягали, годували, дали освіту, а на квартиру я вже сама почала збирати. І взагалі – це не її справа.
Посидівши чотири роки в декреті з двома дітками, я зайнялася роботою в інтернеті, навіть почала щось заробляти. Коли у мене з’явилися свої гроші, свекруха відразу ж почала турбуватися, чи планую я їх вносити в спільний бюджет. Потім я вийшла на роботу. Тут вона нас підтримала, сказала, що буде допомагати з дітьми.
Коли я вийшла на роботу, я ніби ожила, я вже не тримаю образи на свою свекруху, я все їй пробачила. Але я зрозуміла, що за цей час я розлюбила свого чоловіка. Тобто, борючись за своє щастя, доводячи свекрусі, що я чогось варта, я втратила найголовніше – любов. На неї мені вже байдуже, але тоді у мене часто були думки піти. Одним словом, вона домоглася того, що я охолола до чоловіка.
Чоловік це помітив. Намагався відновити наші почуття, а коли і сам зрозумів, що все марно, перестав старатися. Зараз ми живемо як чужі люди.
Батько він відмінний, хороший, вірний чоловік, діти його дуже люблять. Я влаштувалася на роботу, і мені сподобався інший чоловік, не те щоб закохалася, він мені симпатизує. Переглядаємось. Але я, звичайно, не заведу з ним знайомства, і буду триматися подалі. Я не зраджу чоловікові, хоча є такі думки. Я заплуталася, може перечекати цей момент.
Чоловік іноді каже: «Давай розійдемося, поки молоді, якщо любові між нами більше немає. Я так не можу». Я не боюся залишитися одна з дітьми, частка в квартирі є моя, гроші мої вкладені. Чи може, варто перечекати?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
