Сиділа в декреті, синові виповнилося півроку. Грошей не вистачало кaтастрофічно. Офіційна зарплата у мене була маленька, все було по-сірому, тому декретні були крихітні. А потім мене і зовсім звільнили.
Чоловік став скупитися, не давав грошей навіть на найнеобхідніше: памперси, ліки, їжу, стоматолога, став гнати на роботу. Джерело
На моє запитання, куди подіти немовля, не відповідав. А потім він з другом замутив бізнес і запропонував мені працювати в ньому з дому. За зарплату.
Я цілий день сиділа на дзвінках, перед комп’ютером, при цьому весь побут був на мені, дитина – теж. Добре пам’ятаю, як однією рукою качала сина, іншою – мила підлогу, а вухом і плечем затискала телефон і домовлялася щодо закупівель. Коли син плакав, я залишала його одного в ліжечку, а сама закривалася в туалеті і дзвонила клієнтам. Чоловік з одним в цей час їздили все з якихось «справах».
Після трьох місяців такої роботи я запитала у чоловіка, де моя зарплата. Чоловік сказав, що як мені не соромно, я працюю на сімейну справу, гроші будуть, коли я їх зароблю.
А я і почала працювати. Злила всю напрацьовану базу клієнтів конкурентам чоловіка, і вони мені запропонували у них працювати. Теж з дому і за реальну зарплату. Я погодилася.
Виперла чоловіка; благо, квартира була моя. Розлучилися. За зароблені перші гроші, змогла купити багато, оплатити няню, лікаря. За 6 років змогла просунути компанію і просунутися сама.
З жахом згадую перший рік сина, своє приниження, безгрошів’я, залежність. Тішуся з того, що маю зараз.
Можливо, хтось скаже, що стосовно чоловіка я вчинила підло, та я так не вважаю. Адже, на мою думку, якщо чоловік заводить сім’ю, то він змушений її забезпечувати.
