– Я свого чоловіка вже безліч разів просила пояснити матері, що про свої візити до нас вона повинна попереджати! – розповідає тридцятирічна Олена. – Причому, попереджати не тоді, коли вже в наш під’їзд заходить, а хоч трохи заздалегідь. Марно! І він говорив, і я вже кілька разів. Ні, все одно йде без дзвінка.
Мені це набридло, я вирішила більше її не пускати, і все. А що? Маю право… Ось в четвер вона так з’явилася – не подзвонила, нічого. Чую – стук у двері, дзвінок я відключила давно. Я сиджу, не звертаю уваги, вона стукає! Так нахабно так! Це добре, що у мене дитина не спала, інакше б розбудила.
– Ну і що, відкрила ти їй в підсумку?
– Ні-і, і не подумала. Вона постукала-постукала, чую, стала намагатися ключем відкрити двері…
– У неї ключ від вашої квартири?
– Та тут, розумієш, справа така… Квартира ця як би її, ну, по документам. Хоча там все життя говорилося синові, що це його квартира! Він ще задовго до початку наших відносин туди переїхав, все там відремонтував під себе… Мати тільки рада була. Але комплект ключів у неї зберігається, проте, всі ці роки.
Мені це дуже не подобалося з самого початку, але Максим нічого проти не мав. Мовляв, хіба мало що, раптом ми поїдемо кудись, ключі забудемо, втратимо… Запасний комплект повинен у когось лежати, на всякий випадок…
– Зрозуміло…
– І я не проти, щоб він лежав, цей комплект. Але наша Віра Степанівна ним активно користується, в цьому-то і проблема. Відкриває двері, заходить в квартиру – а я стукала, мовляв, ви не відкриваєте! Але не цього разу! Я тепер теж розумна – двері закриваю зсередини на засув. І ось вона поралася, поралася з ключем, відкрити, звичайно, не змогла, дзвонити стала мені на телефон.
Олено, каже, відкрий, це я! А я їй – а я знаю, що ви, Віра Степанівна, але відкривати не збираюся! Я зайнята, мені не до гостей. Наступного разу телефонуйте і попереджайте, що прийдете. Вона – я їхала через все місто! Я онуку іграшку купила, привезла! Я кажу – нічим не можу допомогти, привезете наступного разу!
Олена одружена з сином Віра Степанівна три роки, приблизно стільки ж вони живуть разом в цій квартирі, що належить Максиму, що називається, на словах. Про оформлення документів на сина мати мови не веде, а той і не питає. Він у Віри Степанівни єдиний син, інших спадкоємців немає, то яка різниця, на кого оформлена нерухомість. Мати з дитинства називає цю квартиру «Максимовою», не заперечує проти будь-яких ремонтів і змін – будь ласка, робіть там все, що хочете, і облаштовувати так, як зручно.
Але документи переоформляти поки не будемо – навіть незважаючи на те, що вісім місяців тому у подружжя вже і дитина народилася, і живуть вони нормально, розлучатися не збираються.
– За великим рахунком, мені здається це дивним! – ділиться Олена. – Таке відчуття, що вона тримає цією квартирою сина на прив’язі. Але це все не моя справа. Я до цієї нерухомості відношення не маю ніякого – крім того, що живу тут з чоловіком, і син наш тут прописаний. Так що свої думки тримаю при собі.
До народження дитини відносини невістки і свекрухи були, за словами Олени, просто чудовими. До молодих Віра Степанівна не втручалася, в гості приходити не рвалася, телефонувала з сином пару раз в тиждень та передавала привіти. Але коли у Олени з Максимом народився син, і все змінилося.
Віра Степанівна вирішила стати хорошою бабусею, і раз у раз докучає тепер молодій матері своїми візитами. Олена проти її приїздів в гості в принципі не заперечує, просить тільки попереджати заздалегідь. Але зробити це Віра Степанівна постійно забуває.
– Ой, та я ненадовго забігла, просто в цьому районі була! – пояснює зазвичай свекруха. – До податкової ходила, там мені довідку треба було взяти – дай, думаю, зайду! Я вам меду купила, свіжий, з пасіки!
А в останні пару раз свекруха просто відкривала квартиру ключем. І Олена вирішила покласти цьому край.
– Виходить, на поріг її не пустила, закрилася зсередини і не відкрила двері? І вона що? Пішла додому?
– Ага, пішла і поскаржилася синові. І, здається, саме такими словами – невістка на поріг не пустила, двері не відкрила, коли я до онука прийшла… Чоловік влаштував мені добрячий виговор! Каже, ти що твориш, а що, якщо мати нас з квартири вижене за такі викрутаси? Негайно телефонуй, вибачайся і налагоджуй відносини. Вона взагалі образилася, прийшла з подарунком до онука, а ти її не впустила. Хіба можна так?
За словами Олени, Максим і сам вважає, що його мама поводиться безпардонно – але при цьому він упевнений, що вони з дружиною зараз не в тому становищі, щоб качати права.
– Ти, каже, в своєму розумі? – розповідає Олена. – Вижене нас мати з дитиною – куди ми підемо? Пів зарплати будемо за знімання віддавати, на інше жити з дитиною втрьох. Ти прагнеш? Я так не хочу. Тому мамі треба терпіти і догоджати.
Але Олена так не вважає, тому ще і досі не зателефонувала свекрусі.
Фото ілюстративне – cliparto.
