Дуже хочеться отримати дієву пораду, яка допоможе знайти вихід у важкий для мене час.
Зараз я з чоловіком і дитиною живу в Чехії. В Михайла тут робота була, він декілька років тут працює, а я приїхала з дитиною до нього в березні.
Я розумію, що є люди, яким зараз важче, але хочеться поділитися своєю історію, адже більше так тривати не може.
З чоловіком ми разом живемо у шлюбі 4 роки, є син 2 роки.
Справа в тому що ми на межі розлучення, але дітись мені нікуди бо живемо закордоном у знайомих в квартирі, а повертатися додому з дитиною я поки не можу. Хоч ми родом з Львівської області, але все ж на душі не спокійно сидіти там зараз без світла і без нічого з малим дитям.
Як народився наш синочок, якось з того часу зіпсувалися наші відносини, почали виникати суперечки, то побутові, то через мої відносини зі свекрухою, бо я не хотіла спілкуватися з нею так часто і близько як Михайло то уявляв.
Мій чоловік постійно говорить, що я маю поважати його маму, спілкуватися з нею добре, бо вона дуже хороша людина і хоче лише добра для нас. До слова сказати, з моїми батьками чоловік не спілкується зовсім, але він себе виправдовує тим, що він живе від них далеко, а вони нічим нам не допомагають, просто живуть собі своїм життям, тому він нейтральний до них.
Мої батьки люди незаможні, живуть далеко, але не хочуть лізти в нашу сім’ю, псувати відносини, не дають ніяких порад без потреби. А чоловік дивиться на це так – значить вони байдужі до нас, а от його мама щодня нам поради дає, лізе до нашої сім’ї – значить піклується, значить любить.
Як виїхали за кордон все стало ще гірше, адже тут чужа для мене країна, Михайло хоч мову трохи знає і має роботу, чужа квартира, я займаюся дитиною і побутом.
Мама його теж тут працює, але живе окремо в гуртожитку зі своїми родичами і часто приходить до нас.
З’явилися все частіші суперечки, що не приготувала їсти, що не вчу мову, що не облаштовую квартиру. То знову за свекруху, що не показую радості коли вона приїжджає, що не посміхаюсь їй, не так відповідаю їй. Так дійсно її приїзди трохи втомлюють мене, бо її забагато для мене, вона не слухає, перебиває, постійно створює метушню, я ж така людина що в мене все розплановано, все по поличках, ми дуже різні, але як мені здається нормально спілкуємося, бо суперечок у нас з нею не було ніколи.
На днях мати чоловіка знову до нас приїжджала з родичами. Ми їх зустріли, я накрила гарну вечерю, наступного дня ми нормально спілкуватися, варили борщ, пекли млинці, ввечері всі разом поїхали гуляти.
Так, це важко для мене витримувати стільки спілкування і стільки людей під одним дахом, які господарюють в мене на кухні як у себе вдома бо вирішили наліпити нам вареників в морозилку. Я того всього не просила, але я не заперечую, нічого не кажу щоб не псувати відносини.
Михайла все одно нічого не влаштовує, бо я нібито ходжу з незадоволеним обличчям, не спілкуюся з ними, що пішла від них в іншу кімнату, хоча я просто хотіла погодувати дитину, бо син не хотів їсти, багато людей було, вони заважали йому, відволікали, я хотіла спокою.
Виникла знову між нами суперечка тепер вже при його родичах, знову я в сльозах, зіпсований настрій і незручне становище в якому я опинилася перед чужими мені людьми.
Мені прикро, важко на душі, я не знаю як завтра спілкуватися з людьми, мені соромно перед ними теж. Я не знаю як далі жити з Михайлом, я не знаю куди мені піти.
Яку пораду можете дати, адже руйнується мій шлюб?
Фото ілюстративне.