Моїх батьків рано не стало, тому я росла у дідуся з бабусею, татових батьків. Жили ми завжди дуже скромно, пам’ятаю, що до нас завжди приходила тітка Орися, моя хрещена мама, вона мене дуже підтримувала і чим могла допомагала. Саме вона мені порадила після закінчення школи їхати в місто і поступати в технікум.
Я так і зробила, вивчилася на повара, знайшла роботу, жила спочатку в гуртожитку, а коли вийшла заміж, ми з чоловіком стали знімати квартиру. Він працював електриком, заробляли ми не багато, тому купити собі квартиру ми не могли. На знімній квартирі у нас народилося і двоє донечок.
Потроху ми збирали гроші на житло, але розуміли, що такими темпами будемо збирати ще багато років. А якось приїхала до мене тітка Орися, вона розповіла мені, що бабуся і дідусь зараз дуже хворіють, і підкинула мені ідею – лишати місто з усіма його принадами і переїжджати в село.
Ми порадилися з чоловіком, адже нам належало прийняти важливе рішення, і все зваживши, вирішили таки їхати. Бабуся з дідусем дуже зраділи, виглядали вони немічними, з хати майже не виходили, а в кімнаті стояв дуже неприємний запах.
Ми з чоловіком відразу взялися до роботи і все виправили – зробили в хаті косметичний ремонт, почали доглядати за старенькими, в результаті вони швидко пішли на поправку. Гроші, які у нас були, ми вклали в будинок – провели воду і опалення. Стали жити однією великою родиною.
Та з часом я помітила, що ставлення бабусі до нас змінилося. Я не могла зрозуміти чому, поки до нас не приїхав татовий старший брат, син бабусі і дідуся.
Дядька Віктора я бачила всього один раз в дитинстві, а потім він кудись поїхав і багато років ми про нього не чули, а тепер він знову з’явився. Бабуся з дідусем захотіли, щоб син жив разом з ними, тому ми стали просто зайвими.
А потім я дізналася, що будинок, в який ми вкладали всі свої гроші, бабуся з дідусем переписали на свого сина, практично позбавивши нас не тільки спадщини, але і власних коштів, які ми вклали в цей будинок.
У нас не було вибору, ми зібрали речі і повернулися в місто, знову на знімну квартиру. Але тепер чоловік наважився і поїхав на заробітки, щоб ми змогли швидше придбати власне житло. І через п’ять років ми купили собі квартиру, нехай не в новобудові, але все ж свою, чому ми були дуже раді.
Через якийсь час до нас приїхала моя хресна, тітка Орися нам розповіла, що мій дядько продав будинок і відправив бабусю з дідусем в дім для літніх людей. Мені їх дуже шкода, і дуже прикро, що все так сталося, але вони самі так захотіли. А чим тепер я можу їм допомогти, не знаю.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.