fbpx

В будинку ми з чоловіком живемо багато років, а він досі оформлений на свекруху. Я чоловікові сказала, що цього разу на дачу до його батьків не поїду і нічого там робити не буду. І не зміню свого рішення, поки свекруха не піде до нотаріуса і не перепише наш будинок на нас. Вважаю, що саме так і буде справедливо, бо інакше я просто не знаю, що робити

Я це питання ніколи не піднімала, бо вважала, що не маю права, але зараз, як ніколи, хочеться вже все довести до кінця. Мені 46 років, у шлюбі з чоловіком ми вже 25 років, живемо добре, гріх скаржитися.

У нас є дві дорослі доньки, які вже стали студентками, одна вже закінчує університет, а інша на першому курсі. Так що ми з чоловіком живемо самі зараз.

Ми маємо великий будинок, цей дім нам подарували батьки чоловіка ще до нашого весілля. Подарували, але не оформили. Дім і досі за документами належить мамі мого чоловіка. Вона дуже переживала, що раптом у нас щось там не складеться, і доведеться майном ділитися, тому так і перестрахувалася.

Я її в якійсь мірі розумію, на початку це нормально. Але ми з чоловіком вже 25 років разом, діти дорослі, а вона і досі не вважає наш будинок переписати на нас. Тим більше, що живемо ми дружно, і у нас навіть натяків на розлучення ніколи не було.

Оскільки ми живемо в будинку вже 25 років, то з зрозумілих причин він потребує капітального ремонту, в який треба вкласти тисячі доларів. Але вкладатися в чуже майно я не збираюся, про що я чоловікові прямо і сказала.

Вкладатись у чуже житло, як на мене, це не найкраща ідея. У мого чоловіка є ще рідна сестра, і мало що може статися, цілком можливо, що зовиця захоче претендувати на частину нашого будинку. Тому я твердо заявила, що або свекруха оформляє, нарешті, будинок на нас, або я нічого робити не збираюся.

Нічого не робити – це теж не вихід. У нас двоє дорослих доньок, от-от вони заміж захочуть виходити, сватів треба буде приймати, а у нас стіни ще вапном побілені. От як людей в такий дім без ремонту привести? Соромно. У всіх навколо шикарні дизайнерські ремонти, а у нас вапно на стінах, яке вже місцями просто відпадає. Тому у нас в гостях бувають лише близькі родичі, чужих людей ми навіть не запрошуємо.

Свекри мої вже на пенсії, але ведуть доволі активний спосіб життя. Вони люблять проводити час на дачі та постійно кличуть туди і нас, просять їх про допомогу. Ми жодного разу їм не відмовили, все робимо, що нас попросять. Не розумію, як ще нам повести себе, щоб ми довели, що ми гідні стати повноправними власниками цього будинку.

Я впевнена, що батьки вже і самі бачать, що шлюб у нас міцний. Але при цьому не поспішають переоформлювати житло. Кажуть, що все так чи інакше нам дістанеться.

Я вже втомилася так жити, ми дорослі люди, хочеться впевненості у завтрашньому дні. Раптом батькам прийде щось на думку і вони на доньку свою все оформлять. Чого тягти? Зробили б усе зараз і всі б зажили спокійно.

Я чоловікові сказала, що цього разу на дачу до його батьків не поїду і нічого там робити не буду. І не зміню свого рішення, поки свекруха не піде до нотаріуса і не перепише наш будинок на нас. Вважаю, що саме так і буде справедливо, бо інакше я просто не знаю, що робити.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page