Я 15 років свого життя витратила на заробітки, будинок збудувала, а приїхала додому, і зрозуміла, що не раді мені тут зовсім.
Добре, що хоч моя рідна сестра мене про це попередила, так що я вже їхала більш-менш підготовлена.
Я таких історій тут, в Італії, багато наслухалася, але і подумати не могла, що опинюся на місці тих заробітчанок, які все дітям, і нічого собі.
Я коли їхала за кордон, то ми з донькою домовилися, що гроші я на будинок заробляю.
Юля якраз заміж вийшла, зятя додому привела. Роман відразу до справи взявся.
А я раділа, бо чоловіка не мала, тому на зятя я покладала великі надії, адже гроші – це добре, та хтось мусить і керувати будівництвом.
Сестра мені казала, щоб я собі окрему маленьку хату будувала, але я її слухати не хотіла, думала, що заздрить вона мені, адже Юля у мене єдина донька, і я сподівалася, що на старість зможу біля неї голову прихилити.
Грошей я не шкодувала, звели ми будинок на два поверхи, ремонт добротний зробили, меблі гарні купили.
Перше розчарування мене чекало тоді, коли я приїхала додому на новосілля, і побачила, що для мене окремої кімнати діти не виділили.
– А де ж я житиму, коли повернуся? – питаю.
– От коли повернешся, тоді і подумаємо про це, – відповіла донька.
Я тоді не наполягла на тому, що мені окрему кімнату треба, і бажано на першому поверсі, а даремно.
В будинку донька з зятем вже обжилися, і для мене місця вони так і не виділили. Там у них вітальня, там спальня, там дві дитячі кімнати, навіть гардеробна велика є, а для мене вони виділили на другому поверсі найменшу кімнатку, розміром 3 на 2, то швидше на комору подібне.
І як вони собі уявляють, я буду вночі спускатися щоразу по сходах на перший поверх, щоб в туалет сходити чи на кухню води попити?
Сестра моя якось в гості до мене зайшла, і стала картати мою доньку, що вони неправильно все зробили.
А Юля їй різко відповіла, що це не її справа.
Сестра мені в Італію зателефонувала, накрутила мене, то я вже додому поїхала з твердим переконанням, що мені потрібна велика кімната на першому поверсі, а не маленька комірчина на даху.
Юля мене переконує, що місця немає. А я їй кажу:
– Забирайте свою гардеробну, і я собі тут сама облаштую кімнату!
Донька з зятем на це не погоджуються, але мені байдуже. Будинок мій (дякувати Богу, що я хоч це добре зробила, і все на мені оформлено), так що або хай роблять як я кажу, або хай собі шукають інше житло.
Ну хіба я не права?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.