Ще в березні я з двома дітьми поїхала за кордон. Відтоді ми стали облаштовуватися в Чехії.
Спочатку туло легше, тут люди дуже допомагали нам, нам в невеличкому містечку чехи дали безкоштовне житло. Це був невеличкий гуртожиток, де, крім нас, ще були мами з дітками, які приїхали з України.
Важко, звісно, на чужині, адже я ніколи не була за кордоном.
Мені ця поїздка далася непросто, адже покидати дім я не хотіла, ми з сім1єю на Вінниччині живемо, в гарному селищі. Живемо разом зі свекрухою, будинок належить їй.
Та коли стало тривожно, чоловік зі своєю матір’ю мене з дітьми відправили за кордон, тоді багато наших знайомих виїжджало. Так я опинилася в Чехії.
У нас там було житло, діток волонтери допомогли влаштувати у табори, а ми з іншими українками могли собі шукати підробіток по черзі. Хтось доглядав за дітьми після гуртків, а хтось працював за містечком у фермерів.
Ще волонтери нам допомогли оформити усі документи і ми з дітками щомісяця отримували фінансову допомогу. Щиро скажу, що це дуже допомогло, нам на той час, адже діти хотіли щось смачненьке поїсти, якусь іграшку. Дітям важко відмовити у таких речах, адже, як би там не було, але дитинство ніхто не відміняв.
Спочатку на дуже допомагали люди. Серед них було багато чехів, а також українців, які давно в Чехії живуть. Люди нам приносили продукти одяг. Але потім українців, які приїжджали в Чехію ставало все більше, а допомагали все менше, адже зрозуміло, що підтримки і допомоги потребували, перш за все, ті люди, які лише приїхали і не мали навіть де переночувати, або що поїсти.
Тому, трохи оговтавшись, ми з жінками шукали собі підробітки самі, не зручно було, та й не хотіли вже звертатися за допомогою та сидіти на чужих харчах. Розуміли, що комусь тепер допомога потрібна більше ніж нам. У нас було житло, яке нам надали чехи і дозволили в ньому пожити безкоштовно, ми й за це дуже вдячні були.
Загалом, не дивлячись на те, що ми там намагалися пересидіти темні часи для України, я ще змогла заробити якусь копійку. Звісно, що 2 тисячі євро, які я змогла відкласти, це не великі багатства, але, зважаючи на те, що в Україні важко з роботою, це досить таки гарні гроші, на які я сподівалася вдома з сім’єю пережити цю важку зиму.
Я постійно сумувала за домівкою і діти все частіше просилися до тата. Ми вирішили приїхати додому, аде у нас зараз, відносно, спокійно. Чоловік має якийсь підробіток, а я вдома буду за господарством дивитися, у нас є порося, корівка, якось проживемо.
В Україну я приїхала з дітьми в кінці жовтня. І чоловік і свекруха дуже раділи цьому. Таке сильне відчуття радості переповнювало мене, коли я ступила на своє подвір’я, я розуміла, що я нарешті вдома, в Україні.
Хоча розуміла, що нас чекають скрутні часи, але, повірте, на чужині жити теж дуже важко, адже я розуміла, що якби не було там спокійно, але знала, що я не в себе вдома, практично ніхто.
Пройшло декілька днів і я, без зайвих думок сказала своїй свекрусі, що привезла з собою трохи грошей, змогла відкласти 2 тисячі євро, щоб мати якусь копійку на майбутнє, щоб трохи спокійно жилося.
А вже наступного дня мати чоловіка стала говорити, що потрібно перекрити дах в хліві, бо йде зима, холодно, а дах дірявий протікає, там корівка мерзне й поросятка тримаєто. Мати чоловіка боїться, що за зиму, під навалом снігу і відлиги дах повністю завалиться, тому зараз його потрібно перекрити за ті гроші, що привезла я.
Я була дуже здивована, адже це наші і дитячі гроші і не думаю, що свекруха має право ними розпоряджатися. Часи зараз важкі, я не знаю, що чекає на нас завтра, тому не хочу без копійки залишитися, у мене ж діти.
Звісно, що дах той потрібний, адже він дійсно протікає, але зараз потрібно вибирати речі важливіші, такі часи настали.
Я відразу сказала свекрусі, що ні копійки на це витрачати зараз не збираюся, весною буде видно, як далі буде. А мати чоловіка образилася, мовляв сиджу я в її обійсті на всьому готовому, а докластися зараз не хочу до такої важливої справи.
Свекруха вже й чоловікові моєму наскаржилася, хоча він не вмішується в нашу суперечку, він людина спокійна не хоче псувати відносин в родині.
А я вже 100 разів пошкодувала, що сказала свекрусі про ці гроші, адже у нас до того все так добре було, а зараз вона ледь спілкується зі мною, видно, що тримає образу.
Чи варто було говорити їй про гроші і як зараз правильно вчинити мені?
Фото ілюстративне.
