З дитинства мама завжди любила повторювати, що я буду жити поряд з нею. Ми живемо в гарному селищі неподалік від обласного центру, всього 30 кілометрів.
У мене є ще старший брат, Олег, але коли він одружився, йому віддали будинок нашої бабусі в цьому ж селі. Відколи її не стало, він вже кілька років пустував.
То ж одружившись, брат почав там хазяйнувати. Років зо три вони з дружиною пожили в тому будинку, а потім невістка сказала, що хоче жити в місті, в квартирі.
Вирішили вони спадщину, яка дісталася їм від бабусі, продавати і шукати житло в місті. Будинок вони продали швидко, а от квартиру все ніяк не могли підшукати. Невістці все було не так – то ремонту нема, то район не підходить.
На перших порах вони знімали житло, поки собі шукали варіант. А гроші з продажу будинку тим часом кудись спливали. Оскільки дружина брата плавно переходила з одного декрету в інший, вона нічого не заробляла, крім соціальних виплат на дітей. А мій брат ніколи не був дуже беручким до роботи. Він підробляв майстром з ремонтів. Часто бувало що сидів вдома без роботи.
У брата зараз четверо дітей і живуть вони на тій самій знімній квартирі, про покупку власного житла вже давно не йдеться.
Тим часом я жила з мамою, працювала, добре заробляла, тому за свій кошт зробила в нашому будинку дорогий ремонт і купила майже в усі кімнати нові меблі. Я ж робила все як для себе, хоча за документами наш будинок досі належить мамі.
Брату і його родині я допомагала постійно. Все, що ми вирощуємо на городі, мама сумками везе брату, хоча ні він, ні його дружина нам не допомагають зовсім по господарству. А своїм племінникам я купую і одяг, і іграшки, і їжу. Інколи просто брату даю гроші, не зичу, а даю, бо знаю, що віддати він не зможе, принаймі найближчим часом.
В березні я виїхала в Польщу, думала, що ненадовго, але мені трапилася непогана робота, і я вирішила трохи собі заробити. В мене є ще багато планів, наприклад, я дуже хочу автомобіль, бо з села щодня їздити на роботу трохи важко.
Тому ми з мамою домовилися, що я певний час побуду в Польщі, а потім повернуся. Але брат вирішив скористатися моєю відсутністю. Він попросився жити у нас і мама його впустила. Тепер брат, його дружина і їх четверо дітей живуть з моєю мамою в будинку, який я облаштовувала для себе і за свій кошт.
Я розумію, що приїжджати мені нікуди. Маму я запитала, чому вона так зробила навіть не порадившись зі мною, а вона почала зі мною сваpитися, мовляв такий час, тут чужим людям допомагають, а тобі шкода для свого брата і рідних племінників.
Брат залишився зовсім без роботи, і чомусь я думаю, що цей його переїзд до нас затягнеться надовго. Я і справді егоїстка, чи мама таки вчинила несправедливо?
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне.
