Я завжди вважала, що мені пощастило. В свій час я зустріла Богдана, вийшла заміж, народилося двоє дітей. Сини в мене як дубочки, обоє що називається, в люди вибилися.
Старший син працює держслужбовцем, а молодший – лікар від Бога. А я теж не пасу задніх, маю роботу, сама непогано заробляю теж. Живемо ми всі за містом, то мені чоловік вже давно машину купив, щоб мені легше на роботу було добиратися.
Що й казати – добрий чоловік мені дістався, не всім так щастить. Щоправда, бачимося ми з ним рідко, бо вже майже тридцять років Богдан в Чехії живе, там у нього робота хороша. А додому він приїжджає всього два рази в рік – зимою на свята і влітку на свій день народження.
Проблеми в цьому я не бачила, завжди казала собі, що в житті треба вибирати, і це був наш вибір – жити в різних країнах, бачитися рідко, але дітям дати все необхідне.
За гроші Богдана ми збудували три великі будинки – один для мене, інші два для наших хлопців, вони знаходяться поруч один з одним. Сини невісток додому привели, вже внуки є, то їм дуже зручно, що бабуся під боком.
В березні, коли все це почалося, я вирішила, що беру онуків і їду до чоловіка в Чехію. Невістки сказали, що через роботу поїхати не можуть, з синами теж все зрозуміло. То ж я хотіла хоч на трохи відвезти дітей в безпечніше місце. Була абсолютно впевнена, що чоловік дуже цьому зрадіє. І яке ж було моє здивування, коли Богдан почав відговорювати мене, щоб я не приїжджала.
Але я всупереч його словам поїхала. Богдан начебто радо нас зустрів, і відразу сказав, що ми будемо жити окремо, він нам знайшов двокімнатну квартиру. Мені це виглядало дуже дивно – чому він нас не кличе до себе, адже я знала, що Богдан живе в квартирі сам.
Він оправдовувався, що нам там буде незручно. Мовляв, ця квартира просторіша і з дітьми нам буде комфортніша.
Та щось я не вірю цим словам. Хоч Богдан і приходить до нас щодня, але ночувати повертається до себе. В мене все частіше з’являється думка про те, що у нього тут є інша сім’я. Чи я себе даремно накручую?
Фото ілюстративне.
