fbpx
Життєві історії
В березні невістка з онучкою поїхали в Польщу. Світлана скаржилася, що важко там їй: просто так ніхто нічого не дасть, вона працює, але дорого все. Відтоді я стала пересилати їм свою пенсію, щомісяця 3 тисячі гривень йшло їм. А на днях зустріла жінку з села, де сваха моя живе і вона мені розказала всю правду

З моєю невісткою у нас стосунки були непогані, адже я маю єдиного сина, тому завжди старалася догоджати і йому і його дружині, адже у мене більш немає таких рідних людей. На них я мала надію, мріяла, що разом проводитимемо час та вони доглядатимуть мене на старості років, а я залишу їм все, що маю сама.

А в березні якраз мій син розлучився з Світланою і вони роз’їхалися. Що там у них сталося я точн6о не знаю, пробувала запитувати в обох вже, але вони кажуть, що це їх лише справа.

Загалом невістка відразу відсторонилася від мене, хоча ми з нею добре ладнали, я й поганого слова їй ніколи не сказала і вона мені не дорікнула ніколи нічим.

А після розлучення Світлана зовсім відвернулася від мене і це засмутило мене. Адже у мене єдина онучка, яку я люблю і останнє їй готова віддати. Справа в тому, що моя невістка з вела і коли вони розлучилися з моїм сином він поїхав в інше місто, там орендує квартиру, роботу знайшов, живе тепер там, адже вони з невісткою орендували квартиру у шлюбі.

А я живу в Києві в двокімнатній квартирі і відразу, після розлучення, покликала Світлану жити до себе. Адже в столиці більше можливостей для дитини, тут школа краща, не6 хотіла, щоб вони їхали в село.

Та невістка відмовила, сказала, що вони поїдуть в Польщу, зараз багато жінок з дітьми їдуть туди. В квітні вони поїхали в Польщу.

Світлана поїхала, я часто їм дзвонила, спілкувалася з нею і з онучкою своєю. Світлана сказала, що їй там непросто, хоч і допомога є і заробляє трохи, але й життя там теж дороге, за все треба платити, просто так ніхто нічого не дає, бо й українців вже у Польщі багато.

Я й від людей чула, хто в Польщі живе, що дійсно, зараз там у всіх життя непросте, на чужині теж важко. Тому я сказала Світлані, що буду перераховувати пенсію свою їм, щоб вона їх витрачала на онучку. Мені багато непотрібно, маю заощадження, вирішила, що краще на собі зекономлю, аби дитині краще було.

Відтоді я щомісяця 3 тисячі гривень відсилала невістці, та дякувала, сказала, що онучка теж вдячна мені. Весь цей час ми спілкувалися декілька разів в тиждень, дзвонила лише я, розмова була декілька хвилин з невісткою і з онучкою хвилин 5. Але таких добрих відносин, як колись у нас я вже не відчувала, відчутно було, що невістці я не цікава і онучка не така привітна, як колись.

Минали дні за днями, син частенько приїжджав до мене, провідував мене, я ж з нетерпінням чекала, онучку й невістку, адже і вони мої рідні, мала велику надію на них, адже самотня пенсіонерка, відчувала себе нікому непотрібною.

А на днях, вранці, біля під’їзду я зустріла, випадково, знайому, жінку з села, де моя сваха живе, вона якраз до родички своєї приїжджала.

І та запитала мене, чому я ні невісткою, ні онучкою своєю не цікавлюся, як не є, а вони родина мені.

Виявляється, невістка, ще в червні повернулася додому з Польщі, не сподобалося там її і відтоді живе з онучкою у своєї мами, а коли люди запитують, чому ні свекруха не приїжджає і в гості в столицю не кличе, то вона каже, що я навіть не цікавлюся онукою своєю.

Мені так прикро було після всього почутого, я ні слова не могла сказати тій жінці. А що я їй скажу?

Я тепер навіть не знаю, що й думати, весь цей час Світлана брала в мене гроші, але не сказала, що повернулася з Польщі, а найгірше, що онучку ще й намовила і людям таке розповіла. Але ж вони мені рідні люди, більше у мене, крім сина, родини не має. Що мені робити? Як бути далі? За що вони так зі мною? Я ж їх люблю!

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page