Мій батько багато років їздив за кордон на заробітки, тому ми з мамою завжди були вдвох, бо приїжджав він лише на кілька днів на свята.
Спочатку я сприймала це як належне, а потім стала задумуватися – а заради чого все це? Життя минає, найкращі роки проходять в розлуці, діти ростуть без батьків.
Коли я вже вчилася в старших класах, я батька прямо спитала, для чого він ще їздить за кордон.
Адже на той час у нас вже був добротний, великий будинок, машина, та й жили ми добре, особливо ні в чому себе не обмежували.
Але тато сказав, що це вони тільки себе забезпечили, а тепер треба ще й про моє майбутнє подбати.
Я тоді не зовсім розуміла, про що говорить батько, поки поряд з нашим будинком не став будуватися ще один – для мене.
Батьки мріяли, що коли я вийду заміж, то буду жити поряд з ними в селі.
Моєї думки вони не спитали, просто вирішили все за мене.
А я мріяла поїхати в місто, вивчитися, освоїти якусь професію.
Село мені дуже подобалося, тут гарна природа, свіже повітря, але жодних перспектив для розвитку.
Проте мої батьки не дозволили мені їхати в місто і поступати, тому я залишилася вдома.
В 19 років мене засватав хлопець з нашого села. Я сама не знала, чи хочу за нього заміж. Але батьки і тут все вирішили за мене.
Любомир їм подобався, він був з гарної родини, і мої батьки були впевнені, що він стане для мене гарним чоловіком.
Отак, в напівсвідомості щодо того, що відбувається, я вийшла заміж за Любомира. Зробила так, як хотіли батьки.
Ми стали жити в будинку, який для мене збудував мій батько. Все було добре, у нас народилася донечка.
І жили ми наче непогано, але щасливою я себе ніколи в цьому шлюбі і в цьому житті не почувала.
Я наче була в клітці, а мені хотілося вирватися з села.
В березні минулого року я з донькою виїхала в Польщу, мама з нами теж спочатку поїхала, але потім повернулася додому, бо не хотіла батька самого залишати.
А я повертатися додому не мала бажання, і до чоловіка теж.
Я зрозуміла, що нарешті у мене з’явився шанс, і мені треба ним скористатися.
Доньці теж тут подобається, в школі у неї з’явилися нові друзі.
Я знайшла роботу, ходжу на мовні курси, а також намагаюся себе знайти в цьому житті.
В Польщі ми вже більше року. Мої батьки наполягають на тому, щоб я поверталася додому, бо негоже так надовго залишати чоловіка самого.
І Любомир наполягає на тому, щоб я поверталася. Каже, що напевно в мене хтось з’явився, що я не хочу приїжджати додому.
Нікого в мене тут немає, і я так йому і сказала.
Проблема в тому, що я не хочу знову запертися в село і доживати в одноманітності свої дні. Не хочу, щоб хтось знову вирішував за мене.
Не знаю, чи ви мене розумієте, але мені здається, що дотепер я жила не своїм життям, а так, як від мене того вимагали інші.
А зараз я хочу сама вибирати свій шлях.
А як ви вважаєте, я правильно роблю? Чи треба послухати батьків і повертатися додому до чоловіка.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- – Донечко, ну нaвіщо тобі нова квaртира. Тобі ж уже 35, ні сiм’ї, ні дiтей. Кpаще за ці грoші відремoнтуємо наш бyдинок в сeлі. Я нe погoдилася на прoпозицію мами і тепер батьки зі мною нe рoзмовляють
- Коли моїй бабусі знадобилася наша допомога, мій чоловік відмовився забирати її до нас, хоча ми двоє жили у величезному будинку, і місця було більш ніж достатньо. Але Мирослав твердо стояв на своєму – бабуся з нами жити не буде. Вибору у мене не було, я зібралася і сама переїхала до своєї бабусі, адже залишити її напризволяще я просто не могла
- Нещодавно був у мене день народження. Я запросила рідних та друзів, накрила вдома гарний стіл, але всі звернули увагу лише на цю страву. Вона сподобалася усім. Хочу поділитися хорошим рецептом, який вже став нашим улюбленим
- CNN опублікувала перелік місць в Україні, де слід побувати туристам
- Створять базу даних українських політиків, що працюють в інтересах Росії