Моя двоюрідна сестра Надія стала помічати, що заважає своїй власній рідній доньці та онукам.
Сестра лиш тепер зрозуміла, що була їм потрібна лише тоді, поки допомагала у чомусь.
Все починалося з того, що її рідна донька виїхала з дітьми за кордон в Чехію.
Їй знайомі трохи допомогли, вона оселилася в Празі.
Але влаштувалася не дуже благополучно, квартиру ледве знайшли, а оренда там коштувала чималі гроші.
Донька Надії Світлана спочатку і до волонтерів зверталася і допомогу отримувала, але багато довелося віддавати за оренду житла, усі накопичення закінчуються.
Старша донечка в школу пішла, а молодшому синочкові 2 роки лише, в садочок не беруть, немає місця, куди тільки не зверталася Світлана.
Тоді вона вирішила, що потрібно йти на роботу, щоб заробити на життя.
Для цього Світлана стала мамі щодня мамі в Запоріжжя, щоб та приїхала і сиділа з дитиною, поки вона на роботу ходитиме.
Світлана не думала ніколи покидати дім, але донька так її просила про це, говорила, що їй складно дуже.
Надія розуміла, що не може залишити доньку і онуків у таку важку хвилину.
Загалом, моя сестра зважилася і таки поїхала, хоча дуже неохоче, на чужину за кордон.
Надія дуже допомагала Світлані, старалася в усьому.
Вся домашня робота і діти були на матері, Світлана ходила на роботу і заробляла на життя.
Діти і бабуся отримували невеличку допомогу соціальну, але, загалом, їм вистачало на життя.
Згодом Світлана стала затримуватися, пізно поверталася з роботи.
А незабаром сказала мамі, що познайомилася з Петром, він тут давно на заробітках.
Надія дізналася від доньки, що вона планує влаштовувати своє життя.
Мовляв, Петро людина хороша, давно розлучений і вона сама, чому б не спробувати життя своє влаштувати, так краще буде усім.
Але з кожним днем Надія стала розуміти, що вже ніби й заважає своїй доньці.
Світлана стала натякати, що було б усім краще, якби Петро жив з нею, але в них двокімнатна квартира, тому мамі вона може знайти кімнату десь в гуртожитку.
Звісно Світлана запевнила, що маму вона не збирається залишати, допомагатиме усім.
Петро також працює, тому маму вони не залишать.
А нещодавно Світлана сказала, що вже й кімнату мамі знайшла, безкоштовну, мама допомогу отримує, на харчування буде, ще й страхування має в Чехії, тому жити їй буде добре.
Світлана сказала, щоб мама не хвилювалася, вони не залишать її, будуть навіть грошима допомагати, якщо буде потреба в мами.
Все б добре, але та кімната десь в невеличкому будинку, далеко від Праги, десь в горах.
Світлана тепер засмутилася, виходить, що стала заважати своїм рідним людям.
Раніше її покликали, а зараз вже й наче не треба.
Мати не знає, що робити в тих горах.
Як вона там житиме?
Та й їхати в Запоріжжя зараз не може, там дуже неспокійно в сьогоднішні дні.
Виходить їхала за кордон до родини, а тепер залишиться сама.
Хто про неї згадає, коли вона житиме далеко одна?
Світлана розуміє все, бачить, що мама ображається, але теж хоче влаштувати своє життя, хоче теж бути щасливою.
І матір не кидає вона, сказала, що допомагатиме їй і підтримуватиме в усьому.
Як тут бути Світлані, щоб мама не ображалася?
Фото ілюстративне.