В це важко повірити, але мій чоловік в 55 років вирішив піти з сім’ї. Нам уже до пенсії рукою подати, а він вирішив починати нове життя!
Нічого не віщувало біди, ми з ним жили непогано, але частіше на відстані, бо чоловік постійно їздив на заробітки.
Михайло спочатку їздив в Польщу, а 10 років тому йому перший раз відкрили візу в Америку.
То ж чоловіка останнім часом не бувало вдома по кілька років.
Я з цим мирилася, бо так наше життя вийшло на зовсім інший рівень.
У нас нарешті з’явився великий заміський будинок, тепер ми могли собі дозволити багато з того, про що колись лише мріяли.
Є у нас дочка, їй 25 років, тільки вона живе за кордоном.
Чоловік в свій час наполіг, щоб вона їхала вчитися в Німеччину. Навіть оплатив їй навчання.
Відучившись, донька залишилася там жити, знайшла гарну роботу.
А нещодавно вийшла заміж. Народилася дитина, то ж повертатися додому вона не планує.
Рік тому Михайло повернувся з Америки, планував повертатися знову, але поки-що затримався вдома.
Я чоловіка не впізнаю. Зі мною він майже не розмовляє, весь час або мовчить, або йде на весь день з дому.
А місяць тому Михайло ошелешив мене, що йде від мене, бо в нього є інша жінка. З нею він познайомився в Америці і, виявляється, там вони навіть жили разом.
Людмила, так звати цю жінку, родом з України, з сусіднього містечка.
Вона зараз теж повернулася додому і вони вирішили зійтися. Жінка молодша за мого чоловіка на 12 років.
Михайло просив прийняти його рішення, каже, що хоч більше мене і не любить, але поважає, тому залишає мені наш будинок.
Іде до Людмили практично з пустими руками, правда, забирає свій автомобіль.
Я розумію, що вплинути на ситуацію ніяк не зможу, бо добре знаю характер свого чоловіка.
Крім того, за час, поки чоловік працював за кордоном, ми стали чужими один одному.
Але я собі не уявляю, якою буде моя старість. Самотність, нехай і в шикарному будинку, мені гарантована.
Доньці я поскаржилася, вона дзвонила татові, просила його одуматися.
Не знаю, що він там їй наговорив, але після розмови з батьком донька порадила мені змиритися, мовляв, всяке буває.
Пропонувала мені на літо приїхати до неї в Берлін, трохи розвіятися. Сама вона приїхати, мене підтримати, адже у неї маленька дитина.
Напевно мені на долі написано – залишатися до старості одинокою.
Будинок є – великий і затишний, але тепер порожній. А я так мріяла, що в ньому ми з чоловіком будемо разом старітися.
Знаючи характер чоловіка, я впевнена – він ніколи до мене не повернеться, навіть якщо нічого з тієї жінкою не зростеться: він гордий.
Хоча я відчуваю, що там все зростеться – у них все добре!
Знайома розповідала – що у них любов неземна, він їй квіточки носить і продукти пакетами!
Але мені від цього не легше, тільки душа розривається.
Все з рук падає, працювати немає бажання, в домі тиша і пустота.
Що мені робити, як все це пережити?
Немає у мене надії, що після моїх 55 років хтось ще візьме мене заміж.
Може, хто вже пережив подібну ситуацію, дасть мені пораду, як і мені це зробити? Бо дуже важко!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
