Я нещодавно народила синочка. Все б наче нічого, я дуже щаслива матуся, але я зараз зовсім немолода, адже мені вже 40 років. Сьогодні я дійсно вважаю, що це трохи пізно й дуже важко мені вже справлятися з усією роботою і обов’язками, які у мене з’явилися.
В мене вже було двоє дітей – дві чудові донечки. Ці діти у мене ще з першого шлюбу. З моїм першим чоловіком разом ми прожили в шлюбі майже 10 років, все було добре, до того моменту, поки я не дізналася, що мій чоловік зустрів іншу. І, зрозуміло, що я вирішила з ним відразу розлучитися, я навіть думати не могла про інше. Десь майже 3 роки я жила одна з двома дітьми та намагалася їх хоч якось забезпечити. Мій чоловік нам трішки допомагав, але цих грошей нам трьом не вистачало зовсім, щоб хоч трохи добре жити.
І ось, зовсім нещодавно, я зустріла своє кохання, Миколу. Я вважаю, що це подарунок долі для мене, адже він – людина хороша. Правда, Микола набагато старший за мене, на цілих 11 років. Моєму чоловікові зараз 51 рік.
Згодом я дізналася, що чекаю дитину. Ми обоє, звісно, були здивовані, не очікували цього, але розуміли, що вже маємо дитину. Ми вважали, що наш синочок – подарований нам Господом і ми вже його любили.
Відтоді минув час, зараз нашому синочку незабаром виповниться річок, але мені з кожним днем все важче. Богданчик постійно кудись біжить, лізе чи хоче чимось гратися. Крім того, мені необхідно ще готувати їсти та прибирати у квартирі, у мене ще й старші діти є, яким теж потрібно приділяти зараз багато уваги. Чоловіку моєму уже 51 рік і йому також важко і працювати, і допомагати мені з маленькою дитиною. Звісно, що він увечері допомагає мені та дуже часто вкладає нашого синочка спати, але все одно дуже важко і мені і йому.
Іноді я гуляю з колясочкою і бачу молоді пари, які гуляють зі своїми дітьми. Вони разом з ними бігають, стрибають, а я намагаюся знайти якусь лавочку, щоб сісти і більше відпочити, бо щодня втомлююся. Я щаслива, але мені прикро не лише за себе, але й за маленького синочка, що в нього вже немолоді батьки і не можемо дати йому більше.
Я хочу сказати, що потрібно ставати батьками вже до 35 років, коли ще не важко і за дитиною доглядати й домашні справи робити. А після 35 років краще вже для себе жити, щоб усі були щасливі. Намагаюся не думати про це, але з сумом дивлюся на молоді пари з дітьми.
Фото ілюстративне.
