З своїм сином я не спілкувалася 7 років, а сьогодні зранку прокинулася і вирішила все виправити. Мені 62 роки, Івану 40. В мене ще є дочка Тетяна, але у неї все добре, вона заміжня, і три роки тому вони з чоловіком і дітьми переїхали на постійне місце проживання в Америку.
За дочку я рада, вона у мене добра дитина, досі допомагає мені чим може. А от син мене дуже розчарував, через що я і припинила з ним будь-яке спілкування.
В 25 років Іван одружився. Його дружиною стала Іванка. Дівчина практично врятувала мого сина, сплативши за нього його величезні борги. Моя сваха на той час вже була на заробітках в Італії, і передала їм величезну суму грошей, мова йшла про кілька тисяч євро, але точної суми я не знаю.
Вони з Іванкою до того майже рік зустрічалися, син пробував розвинути свій бізнес, а натомість отримав величезні борги, з якими сам не міг справитися. То ж невістка і її мама нам тоді дуже допомогли. Я ночами не спала, хвилювалася за сина, думала, звідки гроші взяти.
Після шикарного весілля, яке теж зробила сваха, бо у нас з чоловіком грошей на це не було, син пішов жити до невістки в їхню трикімнатну квартиру. Зважаючи на те, що ми з чоловіком і двома дітьми все життя тулилися в однокімнатній квартирі, для мене це була справжня розкіш, я вважала, що Бог дуже сильно любить мого сина і що йому дуже пощастило в житті з такою дружиною і такою тещею.
Та син нічого не оцінив, бо через кілька років у нього з’явилася інша жінка. Я думала, що це звичайна інтрижка, яка скоро мине, але коли Іван сказав, що вона чекає від нього дитину, я нарешті усвідомила, що це серйозно.
З Іванкою на той час вони прожили майже 10 років, і дітей у них не було. А тут дитина, син… Іван прийняв рішення йти від дружини. Вони з Іванкою розлучилися, він одружився з своєю новою пасією і пішов жити до неї.
А я перестала з ними спілкуватися. Не могла зрозуміти вчинок сина, і пробачити теж не могла. Іванка ж його з такої біди витягла, а він так “віддячив”. Мені було соромно і перед невісткою, і перед сватами, тому я сина з новою дружиною всюди заблокувала, а з Іванкою продовжувала спілкуватися. Вона ще сподівалася, що Іван одумається, і повернеться до неї.
Але цього не сталося. Спочатку у Івана з новою дружиною народилася одна дитина, невдовзі друга. Зараз вони виховують трьох дітей: двох спільних і старшу донечку його дружини від першого шлюбу. Син постійно шукає зустрічей зі мною, каже, що я як мама маю його зрозуміти, переконує мене, що він щасливий.
Та донедавна я чомусь не могла йому пробачити. А вчора сіла я біля вікна, бачу, люди сумні ходять, адже час нелегкий – і війна, і холод, і без світла… І якось мені так прикро стало. Я не молодію, дочка закордоном, напевно, вона сюди вже не повернеться. А син тут, поряд, і два внуки чудових у мене є, а я з ними через свої упередження не спілкуюся.
Зранку я прокинулася і сама набрала сина. Спитала, чи вони вдома, сказала, що хочу прийти до них в гості. По дорозі зайшла в магазин, купила подарунки усім трьом онукам, вирішила, що від сьогодні почну нове життя.
От тільки мене таки гризе совість щодо Іванки. Чи правильно все це по відношенню до неї?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.