Всі чоловіки діляться на дві категорії: одні здатні самостійно полагодити кран, інші – за це заплатити. Тільки мій зять не може ні того, ні іншого.
Зятя свого, Богдана, я недолюблюю: я впевнена, що моя дочка чотири роки тому могла б вийти заміж і трохи краще. Але тепер у них дитина, так що вибору особливо немає. Дочка сидить в декреті з дворічним малюком, а зять, по ідеї, мав би забезпечувати сім’ю, але, на жаль, цього не робить. Богдану всі роки шлюбу якось дуже не щастить з роботою. То звільнять, то не платять, то компанія ліквідується…
При цьому живуть «молоді» в квартирі, що належить мені. За житло всі роки плачу я сама, оскільки не впевнена, що молоді з цим справляться, а я не хочу комунальних боргів. Так, чого доброго, можна накопичити такі недоплати, що потім взагалі не розквитатися, а так і взагалі квартири позбудешся. Зятю то що – не його ж квартира. На нього надії немає.
Мені простіше заплатити вже самій і спати спокійно. Але це ще не все: дочка раз у раз приходить до мене і просить «позичити грошей» на їжу. Хоча з чого їй віддавати? Я прекрасно розумію, що «позичити» в даному випадку означає просто «дати». Але ж і відмовити теж не можна: в сім’ї маленька дитина, не буде ж дворічна онучка сидіти на макаронах. Дитині треба їсти овочі, фрукти, якісну молочку, м’ясо…
Тільки зятя це, здається, зовсім не хвилює. Два місяці тому знову звільнився, і знову з вагомої причини – директор йому прилюдно дав догану! За чотири роки це вже шосте місце, навіть п’яти місяців не протримався. Зараз шукає роботу.
У соцмережах написав – відкритий, мовляв, для нових пропозицій. Тільки толку поки немає – гідної роботи для їх величності не пропонують…
Я вважаю, що чоловік місяцями роботу може шукати, коли сім’ї немає! А якщо є сім’я, а тим більше дитина, то триматися за роботу усіма силами треба, не йти, поки іншого місця не знайдеш! А якщо вже пішов, не подобається таке – влаштовуйся швидше куди візьмуть і працюй. Касиром, продавцем, учнем слюсаря – це вже немає значення.
Влаштовуватися якимось учнем слюсаря або касиром Богдан категорично не хоче. Каже, що не для того він навчався п’ять років в університеті. До того ж ну вийде він зараз на важку фізичну роботу, і що? Продовжувати шукати «нормальне» місце? Знявши спецівку і відтер руки від масла і кіптяви, бігти на співбесіду в якусь солідну фірму?
Богдан впевнений, що не буде толку від такої роботи! – Буду заробляти кілька тисяч, мерзнути, мокнути, кому це треба? На проїзд і обід більше піде. На сім’ю все одно не вистачить! – каже зять.
При цьому грошей у молодої сім’ї немає вже зовсім.
Кілька днів тому дочка знову просила позичити грошей на похід в продуктовий магазин… Я їй сказала, що грошей більше немає. Все, вистачить, від мене більше не отримаєте ні копійки. Ти з дитиною можеш приходити вечорами – нагодую. Але на винос – вибач, нічого не дам.
– А як же Богдан? – в замішанні запитала дочка.
– Ми поїмо, а він голодний сидіти буде?
– А це вже, вибач, не моя справа! Значить, буде сидіти голодний, якщо не вміє заробляти гроші…
І ось уже кілька днів так живемо. Дочка з дитиною приходить ввечері на вечерю. Я годую їх тим, що є у мене в холодильнику. Чим харчується зять, невідомо. Чим закінчиться експеримент, теж поки неясно. Можливо, все буде добре – Богдан знайде роботу і все буде прекрасно. Але, може і ні.
Мої знайомі, які в курсі ситуації, розділилися на два табори.
Одні вважають, що я права, і годувати дорослого зятя не зобов’язана. Треба його на місце ставити, однозначно. А як? Тільки так і можна вирішити цю проблему. Зголодніє – почне ворушитися…
Інші кажуть, що так не можна:
– Ну і чого доб’єшся в результаті? Посієш розкол в молодій сім’ї, розлучиш дочку з чоловіком. І в результаті отримаєш матір-одиначку… Чи буде інший зять кращий за Богдана? Не факт. Цей хоч дитині рідний батько…
А я вважаю, що моє рішення – правильне. Хто не працює – той не їсть.
Фото ілюстративне – skazbuka.
