Христина сиділа на кухні, обхопивши долонями теплу чашку чаю. Надворі панував сірий листопад, але в її телефоні розквітала справжня казка. Вона гортала фотографії дерев’яних котеджів у самому серці Карпат. Один варіант був особливо чарівним: велике панорамне вікно, за яким виднілися засніжені верхівки гір, камін у вітальні та тераса, де можна було б пити ранкову каву, вдихаючи запах хвої.

Вперше за чотири роки шлюбу вони могли собі це дозволити. Не вираховувати кожну копійку на проїзд, не відкладати покупку нового взуття місяцями, а просто зірватися й поїхати.

Все почалося місяць тому з вечірнього дзвінка мами.

— Доню, ви там зовсім у своєму місті задихнулися серед бетону, — голос матері в слухавці звучав рішуче. — Ми тут із батьком трохи відклали… коротше, ми вам переказали гроші.

— Мам, та ми ж самі… — почала була Христина, відчуваючи легку незручність.

— Жодних «самі»! — перебила мати. — Ти ж знаєш батька, він не заспокоїться, поки не дізнається, що ви хоч тиждень відпочили від своєї роботи. Тільки пообіцяй мені: жодних ремонтів, жодних нових каструль чи боргів. Тільки гори, чисте повітря і спокій. Ви молоді, Христинко, життя минає швидко.

Сума, що впала на картку наступного дня, змусила Христину затамувати подих. Це було багато. Цього вистачало на найкращий готель у Буковелі або затишне шале в Яремчі, на чани, смачну гуцульську кухню та довгі прогулянки лісом.

Ввечері Христина зателефонувала подрузі Лесі. Їй кортіло поділитися радістю хоч із кимось, поки Максим ще не повернувся з роботи.

— Лесь, ти не повіриш! Батьки зробили королівський подарунок. Ми їдемо в Карпати! — майже вигукнула вона в трубку.

— Ого! Нарешті! А куди саме? — зацікавилася подруга. — Ви ж чотири роки далі за місто не вибиралися.

— Я вже знайшла такий будиночок… там вікна в підлогу, а навколо — тільки ліс. Уявляєш, прокидаєшся, а перед тобою гори. Максим ще не знає, хочу зробити йому сюрприз. Покажу вже бронювання, щоб він і не думав відмовлятися.

— Слухай, Христю, — Леся на мить завагалася. — А ти впевнена, що він не захоче ці гроші кудись «прилаштувати»? Ну, ти ж знаєш його родину…

— Ні, — відрізала Христина. — Це подарунок моїх батьків саме для нас. Максим теж втомився, він буде радий.

Вони розмовляли ще довго, обговорюючи, які теплі светри треба купити для фотосесії та де готують найсмачніший банош. Христина так захопилася, що не почула, як клацнув замок вхідних дверей. Максим тихо зайшов у коридор і випадково почув останню фразу про «солідну суму на картці».

За сніданком Максим поводився незвично. Він не читав новини, а пильно дивився, як Христина нарізає сир.

— Слухай, Кріс, а що це за гроші, про які ти вчора з Лесею так емоційно говорила? — запитав він, ніби між іншим.

Христина розпливлася в усмішці. Сюрприз довелося розкрити трохи раніше.

— Максе, уявляєш, мої батьки прислали нам гроші на відпустку! Сказали, щоб ми обов’язково поїхали в гори. Я вже й готель пригледіла — там просто казка!

Максим повільно відставив чашку. Його очі зблиснули, але не радістю, а якимось дивним розрахунком.

— І скільки там? — тихо спитав він.

Коли Христина назвала цифру, він навіть присвиснув.

— Ого… Твої батьки непогано накопичили. Це ж майже цілий статок для нас зараз.

— Так, і ми нарешті відпочинемо. Уяви: сніг, гори, ми двоє…

Максим нічого не відповів. Він швидко доїв сніданок і пішов на роботу, буркнувши на прощання щось невиразне. Христина відчула перший укол тривоги, але списала все на його втому.

Ввечері Максим повернувся пізно. Він навіть не роззувся, як одразу пройшов на кухню, де Христина готувала вечерю. Його обличчя було блідим і серйозним.

— Христино, нам треба серйозно поговорити. Сталася біда.

Христина здригнулася, ледь не впустивши ніж.
— Що таке? З батьками щось?

— Ні, з Оленою, — він сів за стіл і закрив обличчя руками. — Телефонувала сестра. Вона в повному розпачі. Ті кредити, що вона брала на свій інтернет-магазин… коротше, там величезні відсотки. Банк подав до суду. Якщо до кінця тижня вона не виплатить борг, у неї опишуть квартиру.

Олена, молодша сестра Максима, була майстром створювати проблеми з повітряу. То вона «інвестувала» в сумнівні схеми, то купувала речі, які не могла собі дозволити.

— І до чого тут ми? — обережно запитала Христина.

— Як до чого? — Максим підвів голову, і в його очах з’явився фанатичний блиск. — Сума боргу майже один в один така, як прислали твої батьки. Ми маємо її врятувати, Кріс. Вона ж рідна кров!

Христина відчула, як у горлі з’явився клубок.

— Максиме, ти зараз серйозно? Ці гроші — подарунок моїх батьків. Вони збирали їх по гривні, щоб ми з тобою хоч раз за чотири роки побачили щось крім цієї орендованої квартири й офісу.

— Гори почекають! — вигукнув Максим, підхоплюючись зі стільця. — Це просто розвага, прогулянка! А тут людині життя ламають. Ти що, проміняєш спокій моєї сестри на якісь там краєвиди?

— Я не проміняю краєвиди, Максе. Я не хочу віддавати останнє людині, яка жодного разу не подякувала за попередню допомогу. Ти забув, як ми пів року виплачували її штраф за розбиту чужу машину? Чи як ми віддали твою премію на її «лікування», яке виявилося просто курсом дорогих вітамінів?

— То було інше! — Максим почав переходити на крик. — Зараз ситуація критична! Я вже обіцяв їй, що ми допоможемо. Я сказав, що в нас є ці гроші!

Христина завмерла.

— Ти обіцяв? Не спитавши мене? Гроші, які належать мені?

— У нас спільний бюджет! — відрізав він. — І я вирішив, що так буде правильно. Завтра підемо в банк і перекажемо суму на її рахунок. Я не дозволю сестрі стати безхатченком через твій егоїзм.

Він гримнув дверима спальні так, що здригнулися стіни. Христина залишилася в тиші. Їй хотілося кричати, бити посуд, але натомість вона просто відчула порожнечу. Вона зрозуміла: для Максима її бажання, її мрії та старання її батьків не вартували нічого порівняно з черговою витівкою його інфантильної сестри.

Зранку Христина прокинулася раніше за чоловіка. Вона діяла спокійно і чітко. Зайшла в банківський додаток і змінила пароль. Потім відкрила новий рахунок в іншому банку, про який Максим навіть не здогадувався, і переказала туди всю суму.

Коли Максим прокинувся, він був підкреслено ввічливим. Мабуть, думав, що нічним скандалом «дотиснув» дружину.

— Ну що, сонечко, снідаємо і я заскочу до тебе на роботу в обід? Разом зайдемо у відділення, — сказав він, намагаючись обійняти її.

Христина відсторонилася.

— Не треба нікуди заходити, Максиме. Грошей на тому рахунку більше немає.

Він на мить завмер, тримаючи в руці зубну щітку.

— Як це немає? Куди ти їх діла? Ти що, вже забронювала готель на все? Ти з глузду з’їхала? Скасуй негайно!

— Я їх перевела туди, де ти до них не дотягнешся, — спокійно відповіла вона, дивлячись йому прямо в очі. — Ці гроші підуть на наш відпочинок. Або на мій, якщо ти вирішиш, що сестра тобі важливіша за дружину.

Максим почервонів так, що здавалося, у нього зараз закипить кров.

— Ти… ти вкрала гроші у власної сім’ї! Ти розумієш, що ти робиш? Ти крисиш від чоловіка! Олена мені вже дзвонила, вона плакала від щастя, вона вже розрахувала, як закриє борги! Що я їй тепер скажу? Що моя дружина — жадібна егоїстка?

— Скажи їй правду, Максе. Скажи, що ти розпорядився чужим подарунком, не маючи на те права. Скажи, що їй час дорослішати й шукати роботу, а не тягнути жили з брата.

Протягом дня телефон Христини не замовкав. Спершу дзвонив Максим — то з погрозами розлучення, то з благаннями. Потім підключилася «важка артилерія» — свекруха.

— Христиночко, дитино, — голос Марії Іванівни в слухавці був солодким, як патока, але за ним ховалася сталь. — Ну як же так можна? Оленка ж пропаде. Вона молода, дурна, помилилася. Але ж ви — одна сім’я! Ви ще заробите, ви ще поїдете в ті свої гори, вони нікуди не втечуть. А квартиру в дитини заберуть зараз!

— Маріє Іванівно, — Христина намагалася говорити рівно. — Мої батьки працювали на ці гроші пів року. Вони хотіли, щоб я відпочила. Чому вони мають оплачувати кредити вашої доньки? Можливо, ви внесете частину суми зі своїх заощаджень?

Тон свекрухи миттєво змінився на крик.

— Звідки в пенсіонерів такі гроші? Ти бачила ціни в магазинах? Я думала, ти добра дівчинка, а ти виявилася змією підколодною! Дивись, Бог усе бачить!

Христина просто натиснула кнопку відбою. Їй не було боляче. Навпаки, вона відчула дивне полегшення. Маски були скинуті.

Увечері вдома була тиша. Максим сидів у вітальні в темряві. Коли Христина увійшла, він не підвів голови.

— Ти зіпсувала стосунки з усією моєю родиною, — глухо сказав він. — Мама в сльозах, Олена в істериці. Ти задоволена?

Христина поклала на стіл роздруковані квитки на поїзд до Ворохти.

— Поїзд у неділю ввечері. Я забронювала той будиночок, про який мріяла. Там є сауна, камін і тиша. Я поїду туди в будь-якому разі. Якщо ти хочеш спробувати врятувати наш шлюб і нарешті зрозуміти, що ми з тобою — окрема сім’я, збирай речі. Якщо ні — я поїду сама або з подругою. Грошей я не віддам. Крапка.

— А як же Олена? — вигукнув він. — Ти просто кинеш її напризволяще?

— Олена знайде вихід. Коли людині немає на кого покластися, вона раптом стає дуже винахідливою.

Наступні два дні були схожі на холодну війну. Максим демонстративно ігнорував Христину, збирав якісь папери, кудись дзвонив. Вона ж спокійно складала валізу: теплі шкарпетки, термобілизну, улюблену книжку.

У неділю за годину до виїзду на вокзал Максим все ще сидів за комп’ютером. Христина вдягла пальто і взяла валізу.

— Ну що ж, — сказала вона, — я викликаю таксі. Прощавай, Максе.

Вона вже взялася за ручку дверей, коли почула позаду шурхіт. Максим стояв з наплічником у руках. Його обличчя було похмурим, але він дивився на неї.

— Я їду, — буркнув він. — Але не думай, що я це просто так забуду.

Перші два дні в Карпатах були важкими. Максим мовчав, демонстративно зітхав і постійно перевіряв телефон. Але гори мають особливу силу. Коли вони піднялися на підйомнику на одну з вершин, і перед ними відкрилася безкрая панорама засніжених хребтів, що виблискували під зимовим сонцем, лід почав танути.

Повітря було таким чистим, що паморочилося в голові. Вечеряли вони в маленькій колибі, де пахло дровами та прянощами.

— Знаєш, — тихо сказав Максим, дивлячись на вогонь у каміні. — Олена знайшла гроші.

Христина відірвалася від чаю з карпатських трав.

— І як же?

— Виявилося, що в неї була заначка, про яку вона «забула». Плюс вона продала свій старий ноутбук і машину, на якій все одно не їздила. І… колишній хлопець позичив їй частину під розписку. Вона вже все виплатила.

Христина злегка посміхнулася.

— Бачиш. А ти хотів віддати подарунок моїх батьків просто тому, що вона не хотіла напружуватися.

Максим довго мовчав. Потім він накрив її руку своєю.

— Пробач мені. Я просто… я з дитинства звик, що Оленка маленька, її треба захищати. Мама завжди казала: «Ти ж старший, ти сильний, ти мусиш». Я ніби на автоматі це робив. Тільки тут, коли телефон майже не ловить, я зрозумів, як мені було важко весь цей час тягти їх усіх на собі.

— Ти не мусиш бути рятувальником для дорослих людей, Максе. Ти маєш бути чоловіком у своїй сім’ї. І я дуже рада, що ми тут.

Цей тиждень у горах став для них початком чогось нового. Вони багато гуляли, сміялися і вперше за довгий час говорили не про борги чи проблеми, а про те, чого вони хочуть від життя.

Коли вони повернулися додому, Максим вперше за всі роки твердо сказав матері по телефону, що вони більше не зможуть допомагати Олені фінансово, бо збирають на власне житло. Свекруха погнівалася тиждень, але потім змирилася — адже іншого сина в неї не було.

Христина ж зрозуміла головне: доброта — це прекрасно, але вона не повинна перетворюватися на самопожертву заради тих, хто просто звик жити за чужий кошт. Іноді найкраща допомога — це навчити людину нести відповідальність за своє життя.

А фотографія засніжених гір тепер стоїть у них на робочому столі як нагадування: їхнє щастя варте того, щоб за нього боротися.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.