fbpx
Життєві історії
Увечері Павло відкрив двері, на порозі стояла сусідка, яка прийшла провідати його маму. Павло сказав, що мами немає і розповів, що сталося. – Павле! Як же ти так міг вчинити з матір’ю? Адже вона все життя тобі присвятила, хоч і не рідний ти їй

У Софії Павлівни був один-єдиний син Павло. Ростила і виховувала вона його одна. Павло не знав про те, що насправді був для Софії Павлівни нерідною дитиною. Про усиновлення знали тільки двоє людей, сама Софія і її близька подруга. З якихось причин своїх дітей Бог їй не дав. З чоловіком розлучилася давно, вік уже підтискав, і Софія зважилася на відповідальний крок.

Коли вона усиновила трирічного Павла, їй було вже 45 років. Жили в двокімнатній квартирі, що залишилася у спадок від матері Софії. Мати віддавала синові все що могла, дала освіту, жила і працювала заради дитини. Дуже було важко. Близьких у неї не було, допомогти нікому. Працювала на заводі, вечорами шила на замовлення.

Павло виріс і у 25 років одружився. Спочатку молодята знімали квартиру, а коли Оксана (дружина Павла) чекала дитину, Софія Павлівна запропонувала їм переїхав до неї жити. Через деякий час Оксана народила дівчинку. Свекруха допомагала з дитиною, раділа за своїх дітей.

Єдине, що Оксана була з важким характером, часто сварилися з Павлом. Але Софія Павлівна намагалася не втручатися в молоду сім’ю.

Минуло 7 років. Софії Павлівні виповнилося 75 років. Здоров’я дуже підводило, з кожним днем вона почувалася все гірше.

Якось увечері зібрала свою сім’ю і каже:

– Відчуваю я діти, недовго мені залишилося. А через тиждень Софія Павлівна потрапила в лікарню. Після виписки з лікарні Павло просить Оксану:

– Оксано, за мамою зараз особливий догляд потрібен, я знаю, що деякий час тобі важко буде, але постарайся не залишати її надовго одну, доглядай за нею.

– Павле, ти що! Ти розумієш, про що взагалі говориш? У мене немає часу за нею дивитися! Та й взагалі в цій квартирі вже давно неможливо вчотирьох жити, я ще змиритися з цим могла, коли мати по дому допомагала, а тепер вибач мене, але так тривати більше не може! Давай так, або ти відвозиш свою матір з квартири, або ми з тобою розходимося. Я за твоєю матір’ю доглядати не збираюся!

Після довгої розмови вона переконала Павла, що в будинку для літніх людей його матері буде краще. Через тиждень Павло відвіз хвору матір в пансіонат для людей похилого віку. Йшов зі сльозами на очах, з болем в душі.

А Софія Павлівна, дивилася на сина і згадувала про те, як забирала маленького худенького хлопчика з дитячого будинку, варила його улюблений борщ, як збирали разом польові ромашки, як співала йому колискові пісні.

Як швидко пролетів час і подумки молилась за свого сина. Увечері в квартирі пролунав дзвінок, Павло відкрив двері на порозі стояла сусідка і подруга його мами, прийшла провідати хвору.

Павло зі сльозами на очах, сказав, що мами немає і розповів, що сталося.

– Павле! Як же ти так міг вчинити з матір’ю? Адже вона все життя тобі присвятила, хоч і не рідний ти їй.

І розповіла йому всю історію про усиновлення. Павло був сам не свій. Як він, дорослий чоловік, міг так вчинити з матір’ю, яка йому, чужій дитині, присвятила своє життя?

Прийшла Оксана з роботи і запитує:

– Ну що відвіз? А він їй: Оксано, збирай речі. Я зараз же їжу за матір’ю, а до нашого повернення, щоб тебе тут не було.

Повернувся Павло за матір’ю, впав на коліна перед нею:

– Пробач мене, мамо! Прийомного сина.

З Оксаною він все-таки помирився тоді, маленької дочки було шкода.

Але життя у них не склалося і вже через кілька місяців подали на розлучення.

Фото ілюстративне – olx.

You cannot copy content of this page