fbpx
Життєві історії
Мама зателефонувала і сказала, що вона не має дров на зиму

Ще в кінці осені мама мені зателефонувала і попросила забрати її до себе. Мені 56 років, мамі 81. Вона живе в селі одна, бо ми з сестрою відколи вийшли заміж живемо окремо. Я завжди допомагаю мамі чим можу, хоча особливого бажання не маю.

Крім мене у мами є ще молодша донька, моя сестра, якій і дісталася вся мамина любов і увага. Ніколи не думала, що материнське серце вміє любити своїх дітей по-різному, мені завжди здавалося, що кожна дитина для матері однаково дорога і однаково любима.

Але у нас так не було. Не знаю чому, але саме мене мати любить не так сильно, як мою сестру Жанну. Живе мати в одному селі з Жанною, я живу у місті. За все моє життя можна на пальцях перерахувати подарунки від матері та її допомогу.

Вона завжди допомагала тільки моїй сестрі. Вона навіть допомагала платити їм кредити, а що Жанні потрібні гроші, а мені, мабуть, ні. Мама мене навіть ніколи про це не питала.

Потім вона допомагала платити за навчання дітям моєї сестри. Своїх дітей ми з чоловіком навчали та виховували самі як могли. Часом і у нас були непрості періоди, але ми самі намагалися викрутитися.

Більше того, я постійно до матері їздила і допомагала їй по господарству, робила ті види робіт, за які не бралася її улюблена дочка та онука. Наприклад, робота на городі весною і влітку завжди чекала на мене, сестра хоч і жила поряд з мамою, але допомагати не поспішала.

Картоплю копаю я з чоловіком, а урожай мама віддає Жанні, ми вже за багато років звикли до цього. Усю свою пенсію мати віддає сестрі, допомагає їм так. І ось зараз мати скаржиться, що вона не має дров на зиму.

А про ці дрова я ще з літа говорила, що треба не всю віддавати пенсію, а закупити дрова на зиму. Говорила я це й сестрі, але Жанна мене не слухає, каже, що вона нічого не просить, мама сама їй все дає.

Мати просить мене допомогти з дровами чи забрати до кінця зими до себе. Чоловік мій проти категорично, мовляв, кому все віддавала все життя, нехай ті й допомагають їй. Чоловік сказав так: «Ми їй чужі, діти наші чужі, ніколи про нас до пуття не спитала, а тепер їхати на зиму зібралася… Кому все віддала, на тих нехай і сподівається».

Чоловіка я розумію, каже він чисту правду, але і маму шкода, хоч і маю жаль на неї. Розумію, що літнім батькам допомагати – наш святий обов’язок, але хотілося б і від батьків відчувати любов та тепло. Дрова мамі ми купили, але не більше.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page