Данило – мій чоловік, десь вже майже рік, як просто сидить вдома, цей час він не працював, його вже давно звільнили, адже були якісь там труднощі на фірмі.
Мені колись здавалося, що безробіття – це лише якесь тимчасове явище і не варто хвилюватися через це, адже таке іноді у всіх буває, проте у нас це виявилося справжньою проблемою, яка вже триває чимало часу.
Хочу розповісти все по порядку, щоб ви зрозуміли, в якій ситуації я зараз знаходжуся. Коли Данило залишився без роботи, то перше, що я запропонувала йому зробити – переїхати в інше місто. У нашому маленькому містечку шукати особливо нічого, тут непросто знайти хорошу роботу, і якщо є можливість краще жити, і гарно влаштуватися, то можна шукати щастя в іншому місці і зробити в житті важливий вибір, з якого усім буде лише користь.
Справа в тому, що нашим дітям скоро вступати навчатися до університету і краще, якщо ми заздалегідь переберемося ближче до того міста, де діти будуть навчатися, усім разом нам буде легше, адже все одно дітям там потрібно буде шукати житло в оренду.
І, здавалося б – план є у нас хороший, гроші на якийсь короткий час я теж відклала і мотивація – все, що необхідно для гарного старту, однак щось зупиняло, не давало змінити своє життя на краще.
Пошуки роботи були безуспішні, але, щиро кажучи, я не бачила особливого бажання в свого чоловіка щось міняти, він бачив, що навіть, якщо не працює, то й так якось все добре, а сам себе переконував, що ось-ось знайде хорошу роботу з гарною зарплатою. Все це вилилося в те, що мій Данило втратив надію в краще життя і все частіше засиджувався з друзями аж до ночі.
У Данила характер непоганий, тут я нічого не можу сказати, але мені все більше здається, що він проміняв свою сім’ю на посиденьки з друзями і сивеньку, і мені прикро через це, адже нічого хорошого з цього не вийде.
Я постійно кажу чоловікові, що в нас все буде добре, просто потрібно щось змінити в житті і все зміниться на краще. Ми маємо діток і повинні зробити все, щоб жати їм хорошу освіту і гарне майбутнє.
Та Данило зовсім нічого не хоче, він запевняє, що у нього і так все добре. Я просто не розумію, як так можна. У людини є можливості – більшість в нашому місті багато б віддали за це, однак у нас це є, і ми цим не користуємося. Чому?
Я не розумію чому я і мої діти повинні жити ось так, економити на елементарних речах через свого чоловіка та батька. Ми не заслужили подібного. Та й сама я не можу заробляти на всіх, мені непросто самій забезпечувати свою сім’ю.
Мої батьки та родичі зараз постійно мені говорять, щоб я ні на кого не дивилася, а брала дітей і їхала в інше місто та шукала там кращої долі, а якщо мій чоловік людина хороша, то він поїде за нами. Але я не можу так зробити, адже хвилююся за те, що він з нами не поїде і я з дітьми залишуся сама. Мені не просто одній буде, та й вийти заміж в мої роки не так вже й легко.
Фото ілюстративне.
